Медичний кабінет

Коронавірус: симптоми та профілактика

Коронавірус — це гостре вірусне захворювання, що характеризується переважним ураженням дихальної системи та шлунково-кишкового тракту. Коронавірус є зоонозною інфекцією за походженням.

Класифікація

Існує кілька різновидів коронавірусу, що викликає захворювання у людини.

Залежно від генетичних властивостей збудника виділяють три групи вірусів:

  • віруси людини HCoV-226Е;
  • віруси людини HCoV-OC43, кишкові збудники HECoV;
  • коронавіруси SARS-CoV та MERS-CoV;
  • ротавіруси людини HNoV.

Коронавірус у людини першої або другої групи вважається збудником не важких респіраторних вірусних інфекцій.

Найбільш важкі клінічні прояви можна спостерігати при зараженні наступними збудниками:

  • вірус SARS-Cov викликає розвиток атипової пневмонії або тяжкого гострого респіраторного синдрому;
  • вірус MERS-CoV викликає середньосхідний респіраторний синдром, для якого характерний розвиток гострої пневмонії та ниркової недостатності;
  • вірус 2019 nCov викликає розвиток респіраторного дистрес-синдрому.

Етіологія захворювання

Коронавірусну інфекцію викликають РНК-геномні віруси роду Coronavirus. Коронавірус оточений суперкапсидом, який пронизаний рідко розташованими шипами, що мають будову тонких шийок та розташованих на них кулястих головок, що за зовнішнім виглядом нагадує корону.

Для людини хвороботворними є респіраторні та кишкові коронавіруси. Найчастіше зустрічається респіраторний різновид захворювання, який зазвичай діагностується, як гостра респіраторна вірусна інфекція.

Віруси нестійкі у зовнішньому середовищі. Вони миттєво гинуть при температурі понад 56 градусів, руйнуються під дією хлороформу, формаліну, етилового спирту або ефіру. Коронавірус добре переносить заморожування.

Шляхи зараження та механізми розвитку

Причинами коронавірусу є мутації, в результаті яких з’являється новий тип вірусу. Джерелом коронавірусної інфекції, як правило, є хвора людина. При цьому, період контагіозності невизначено довгий. Джерелом коронавірусу можуть бути деякі звірі (мавпи, птахи, змії та інші).

Джерелом нового типу збудника (2019 nCov) стали, ймовірно, кажани. При цьому в даний час немає даних про те, що домашні тварини (такі, як собаки чи кішки) можуть переносити коронавірус 2019 nCov.

Збудники не можуть передаватися безпосередньо через предмети, дверні ручки, посилки, продукти, якщо дотримана гігієна рук і правила кулінарної обробки продуктів. Не можна торкатися забрудненими руками та предметами обличчя, носа, рота, очей. Тому руки рекомендується часто і ретельно мити з милом або обробляти дезіфікуючими засобами.

Вірус передається повітряно-крапельним, повітряно-пиловим, фекально-оральним шляхом. До факторів передачі відносяться виділення носоглотки, блювотних мас, фекалії птахів, тварин, хворої людини.

У людей сприйнятливість до коронавірусу дуже висока, захворювання загрожує всім віковим групам. Антигенна різнорідність вірусів зумовлює значну частоту повторного інфікування збудниками інших серологічних типів.

На сьогоднішній день патогенетичні механізми розвитку коронавірусної інфекції вивчені недостатньо. Вхідними воротами для інфекції є слизова оболонка верхніх дихальних шляхів.

При ураженні збудником 2019 nCov інфікування стрімко поширюється на бронхи та легені. При фекально-оральному механізмі передачі захворювання проявляється у вигляді ураження шлунково-кишкового тракту.

Захворювання супроводжується синтезом антитіл, які не гарантують захисту від повторного зараження.

 Клінічні прояви

Для більшості коронавірусних інфекцій інкубаційний період обмежений 2-3 добами. Однак, для коронавірусу 2019 nCov цей період може становити від 1 до 14 днів (в середньому 10 днів).

Протягом усього цього періоду людина може заражати інших. Протікає захворювання, найчастіше, як звичайний грип, парагрип або будь-яка інша гостра респіраторна інфекція з усіма характерними для них ознаками.

Характерні симптоми коронавірусу при респіраторній формі:

  • біль при ковтанні, чханні;
  • риніт;
  • головний біль;
  • кашель;
  • прояви гіпоксії;
  • підвищення температури;
  • лихоманка;
  • м’язовий біль.

На початковому етапі зараження новим типом збудника ознаки коронавірусу збігаються з усіма ознаками звичайної застуди: сухий кашель, слабкість, підвищення температури. У деяких пацієнтів відзначаються ураження очей (кон’юнктивіт) та діарея. Якщо захворювання протікає в легкій формі, запалення легенів не розвивається й весь патологічний процес обмежується слабо вираженими симптомами. У таких випадках температура може підійматися незначно або взагалі залишатися в межах норми.

При важких формах захворювання стан пацієнта швидко погіршується, підіймається дуже висока температура, з’являється непродуктивний сильний кашель, розвивається дихальна недостатність. Стан хворого значно погіршується, якщо є супутні захворювання.

Особливості захворювання у дітей

У дітей інфікування може поширюватися на нижні відділи дихальних шляхів, викликаючи біль в грудях при диханні та задишку. Спостерігається запалення гортані, шийний лімфаденіт, свистячі та сухі хрипи в легенях.

Особливості перебігу та ускладнення

При звичайній коронавірусній інфекції повне одужання зазвичай настає через 5-7 днів. Віруси mers та sars cov, як правило, ускладнень не викликають і прогноз захворювання сприятливий.

Якщо захворювання протікає у більш важкій формі, на одужання може піти два та більше тижня.

У важких випадках наслідки коронавірусу вкрай несприятливі:

  • Виражена інтоксикація
  • Ознаки набряку легенів
  • Прогресуюча гостра дихальна недостатність
  • Поліорганна недостатність Прогноз при такому перебігу захворювання несприятливий.

Діагностика

Провести діагностику коронавірусу тільки по клінічній картині неможливо, через те, що симптоми коронавірусу повністю ідентичні симптомам інших респіраторних інфекцій. Швидко визначити наявність коронавірусу в організмі дозволяють тест-системи. Тестування на визначення антитіл до COVID – 19 можна провести як вдома, так і запросивши медичний персонал до вас в офіс.

Діагноз “коронавірусна інфекція” може бути підтверджений тільки лабораторними методами діагностики:

  • виділення вірусу з допомогою ЗТ-ПЛР та ІФА;
  • виявлення його антигену в епітеліальних клітинах носа за допомогою імуноферментного аналізу;
  • визначення титрів специфічних антитіл.

Матеріалом для дослідження служать слиз, харкотиння, кров та ін.

При підозрі на розвиток пневмонії лікар призначає рентгенографію.

Диференціальна діагностика коронавірусу проводиться з риновірусною інфекцією, РС-інфекцією, бактеріальними та вірусними гастроентеритами.

Лікування

Лікування коронавірусу легкої форми або середньої тяжкості включає симптоматичне лікування — препарати для зниження температури, кашлю, препарати від нежитю і т.д.

В основі лікування важких форм коронавірусу лежить медикаментозна терапія.

Правильне харчування

Смачне, яскраве, поживне, різноманітне меню є прикладом ідеального ПХ (правильного харчування). Сьогодні розберемо основні принципи правильного харчування для схуднення і здоров’я.

Пережовування їжі
За
Пережовуючи шматочок їжі протягом 20 секунд, відчуття ситості від порції розміром з долоню прийде в два рази швидше
Проти
Звичка швидко ковтати їжу – третя причина надлишкової ваги після генетики та режиму дня
ПХ і здоров’я
Рішення
Правильне харчування протягом місяця нормалізує біохімічні показники крові та вміст холестерину
Альтернатива
Місячний курс скваленів (ліків, що розщеплюють холестерин) має такий же ефект, як ПХ. Але ліки токсично діють на печінку та нирки, а правильне харчування – ні

Правильне харчування для схуднення: основні поради щодо здорового харчування

  1. Не ходити голодним
  2. Харчуватися різноманітно («ні» моно дієтам)
  3. Вживати жирні сорти риби і жирний сир
  4. Розглядати ПХ як пригоду, а не харчове покарання

Правила харчування

Здорове харчування може бути різноманітним за інгредієнтами, але завжди має слідувати принципам:

  1. Порція розміром з долоню людини.
  2. «Ні» смаженому, «так» запеченому, вареному, тушкованому.
  3. Овочів і фруктів – 30% в раціоні.
  4. Солі всього 4 грами.
  5. Добова норма ненасичених жирів – 100 г. Підійдуть – морська риба, авокадо, насіння, сир.
  6. Обережно зі спеціями. Червоний перець і паприка розпалюють апетит, і з ними легко переїсти.

Режим і розпорядок харчування

Здорове харчування – це не голодування. Людина на ПХ їсть 5 разів на день (сніданок, обід, вечеря і 2 перекуси). Інтервал між трапезами повинен складати 3 години. При такому графіку поживні речовини будуть встигати засвоюватися і не виникне дике відчуття голоду.

Правильно розподілити час перекусів допоможуть нагадування на телефоні. Виручить підказка від дієтологів:

  • 7.00 – сніданок;
  • 10.00 – перекус;
  • 13.00 – обід;
  • 16.00 – перекус;
  • 19.00 – вечеря.

Кожен може коригувати режим під свій графік роботи та переваги, дотримуючись 3-годинного інтервалу

Профілактика глистових захворювань

Існує понад 150 видів гельмінтів ( глистів) які здатні вражати людину і паразитувати в її організмі. З них на території  України виявлено майже 30 видів ( 75 % становить ентеробіоз, 20 % аскаридоз).

За особливостями циклів розвитку , розрізняють геогельмінти та біогельмінти.  Розвиток геогельмінтів на початкових стадіях проходить у зовнішньому середовищі, а згодом уже в організмі людини. До геогельмінтів належать аскариди , волосоголовці, кишкова вугриця , тощо. Біогельмінти розвиваються  лише в живих організмах.До них , належать трихінела,дирофілярії, котяча двоустка, більшість ціп’яків. Господарями-носіями біогельмінтів можуть бути комахи, риби, малюси, звірі, люди. Різні стадії свого розвитку біогельмінти проходять  у різних видових господарів. Личинкові  стадії розвиваються в організмі проміжного господаря, скажімо, тварини, а доросла статевозріла особина паразита- в організмі кінцевого господаря, наприклад, людина.

Гельмінти можуть паразитувати в усіх тканинах і органах людини . Для кожного виду в організмі людини є характерними свої специфічні  місця локалізації гельмінтів. За  місцем локалізації вони поділяються на порожнинних та тканинних . У кишківнику зазвичай  паразитують аскариди, анкілостоміди, карликові ціп’яки  тощо, а от в тканинах паразитують- ехінококи, дирофілярії , онхоцерки. Бичачий  і свинячий ціп’яки , широкий стьожківець , які мають довжину від 1,5 до 10 метрів , фіксуються  у верхньому відділі тонких кишок .Там же  паразитує й аскарида. Карликовий ціп’як ( довжина 5-8 см.) паразитує у нижній третині тонкого відділу кишечника. Волосоголовець – у товстому відділі. Опісторхоз полюбляє жити у жовчних ходах печінки і протоках підшлункової залози.

Глистяні захворювання  нерідко протікають без специфічних скарг і проявів. Тому на предмет наявності глистяної інвазії необхідно ретельно обстежуватися , у випадку тривалих порушень травлення і апетиту , втрати маси тіла . Загалом, вплив паразитів на організм людини є різноманітним. Перед усім , продукти життєдіяльності   й розпаду гельмінтів чинять на організм господаря загальнотоксичну  дію . Глисти виділяють отруйні речовини , які поступово отруюють організм людини. З’являються головні болі , дратівливість, поганий сон. Потерпає організм людини і від механічного ушкодження органів  і тканин у місцях паразитування гельмінтів.

На гельмінтоз можуть захворіти усі, але групами ризику є :

  • діти;
  • люди з низькою санітарною культурою, які не дотримуються елементарних правил гігієни( не миють руки перед прийомами їжі та після відвідувань туалетів, не дотримуються санітарних норм в утриманні домашніх тварин , вживають немиті овочі та фрукти , тощо);
  • особи, які полюбляють вживати рибу чи м’ясо в сирому вигляді;
  • люди, які подорожували у країнах Африки та Азії.

Від гельмінтів ( гостриків та аскарид) потерпає 5 частина дітей , які відвідують дитячі заклади . Присутність в організмі дитини будь-яких гельмінтів , може зумовити порушення фізичного й розумового  розвитку, затримку росту і статевого дозрівання. Вони можуть спровокувати розвиток анемії, порушення пам’яті , погіршення загального самопочуття  та інше.  У дітей наявність глистяної інвазії  виявляється в блідості шкірних покривів  ,особливо обличчя , появи темних кіл під очима, порушення апетиту і розвитку різноманітних  диспептичних проявів  у вигляді періодичної нудоти, блювання, болю в животі не визначного  характеру , частіше в ділянці пупця , підвіщеного газоутворення в кишечнику і т.п.

Запобігти розвитку гельмінтозів допоможе елементарне дотримання правил особистої гігієни ( миття рук перед прийомами їжі, після відвідування місць загального користування та спілкування з домашніми тваринами).  Також потрібно обов’язково обдавати кип’ятком овочі та фрукти, які вживаються у сирому вигляді , піддавати необхідній термічній обробці рибу та м’ясо. Важливо турбуватись про повноцінне харчування , що в достатній кількості забезпечує організм усіма поживними речовинами, особливо вітамінами С,Д  та А. Позитивне значення тут має і стимуляція загального імунітету. Вона знижує ймовірність зараження гельмінтами , перешкоджає міграції паразитів  по організму та  досягненню ними статевозрілої стадії , скорочує тривалість їхнього життя в організмі.  Основними методом боротьби  з гельмінтами  є специфічне лікування. А це прийом протигельмінтних препаратів , які знищують паразитів на різних стадіях їхнього розвитку в організмі людини. Ці ліки використовують також для профілактики зараження глистами.

Профілактика педикульозу у дітей

Педикульоз – це паразитарне захворювання шкіри, переноситься вошами. Воші – це паразити людини, живуть на волосистій частині голови, і харчуються кров’ю. Головна воша досягає зрілості протягом 6-14 днів, після чого самка відкладає яйця, які відомі як «гниди» – жовтувато-білого кольору і їх можна сплутати з лупою, але вони прикріпляються до волосся та важко видаляються. Через 7-10 днів вилупляються личинки, які перетворюються у вошей в середньому за 21 день, після чого самка може відкласти 50- 56 яєць.

Як дитина може заразитися педикульозом? Воші переповзають від однієї дитини до іншої при тісному контакті голови до голови. Саме тому вони найчастіше бувають у дітей дитячих садочків, шкіл вік яких від 4 до 11 років. Крім того прийнято думати, що головні воші передаються через постільну білизну, рушники, одяг, тому всі ці предмети підлягають обов’язковому пранню та знезараженню, а гребінці-це особиста річ. До групи ризику також відносяться батьки, брати, сестри, вчителі, вихователі.

Думка про те, що воші частіше бувають у людей з довгим волоссям – помилкова.

Як позбутися вошей? На жаль це не так просто. Головні воші виробили стійкість до деяких інсектицидів, тому немає гарантії, що одноразове застосування антипедикульозного шампуню назавжди позбавить вас від цих паразитів. Для усунення педикульозу слід використовувати спеціальні хімічні препарати, що знищують живих вошей та вичісування волосся після миття всім членам родини.

Використовуються препарати Ніттифор, Малатіон, Педілін, Фенотрін та інші.

При лікуванні інсектицидами препарат слід наносити двічі, зробивши двотижневу перерву між застосуваннями. Час, протягом якого необхідно тримати препарат на волоссі від 10 хвилин до 12 годин, потім змити і розчесати вологе волосся дрібним гребенем.

Вагітним і годуючим жінкам перед застосуванням препаратів від педикульозу слід порадитися з лікарем.

Вичісування вошей

Це досить – таки простий спосіб позбавлення від вошей. Після миття голови треба ретельно вичесати вологе волосся густим гребінцем. Перед розчісуванням рясно нанесіть кондиціонер на волосся. Воші від вологи та кондиціонера стануть малорухливими та будуть застрягати між зубцями гребінця. Гребінець періодично витирайте або промивайте під краном. Якщо повторити цю процедуру декілька разів вдень протягом 14 днів після застосування хімічних препаратів, то буде порушений життєвий цикл вошей і дитина від них позбудеться.

Інші способи лікування

Використовуються шампуні і лосьйони,що містять ефірні масла чайного дерева, розмарину. Електронні гребінці на батарейках вбивають вошей розрядом електричного струму. Користуватися такім гребінцем можна лише на сухому волоссі, та і коштують такі гребінці досить дорого.

Батьків цікавить питання чи зможе дитина відвідувати дитячий дошкільний заклад або загальноосвітню школу

Може в тому випадку, якщо активно ведеться лікування дитини та відсутні живі дорослі воші. Зараження відбувається дорослими вошами, а гниди слід ретельно вичісувати.

Ротавірусна інфекція: симптоми і лікування

Ротавірусна інфекція (синоніми Ротавірусний гастроентерит, шлунковий грип, кишковий грип) – одна з форм гострої кишкової інфекції, збудником якої є Ротавірус людини з роду Rotavirus. Захворіти ротавірусною інфекцією можуть люди в будь-якому віці, однак найчастіше хворіють діти від 6 місяців до року – двох.

     Клінічно захворювання проявляється діареєю, тобто поносом. Стілець при ротавірусній інфекції водянистий, може бути до десяти разів на день.

        Симптоми ротавірусної інфекції

У перебігу хвороби виділяють інкубаційний період тривалістю до 5 діб, гострий період тривалістю 3-7 доби і період відновлення (4-5 доби). Початок захворювання звичайно гостре, характеризується різким підвищенням температури, блювотою, болями і бурчанням в животі, можливий розвиток діареї. Характер стільця допомагає діагностувати ротавірусну інфекцію. У перший день хвороби стілець рідкий жовтого кольору, в наступні дні стілець стає сіро-жовтим глиноподібної консистенції. Крім кишкових проявів захворювання, хворих турбують нежить, першіння та біль у горлі, кашель. Вищеописані симптоми більше характерні для дітей. У дорослих симптоми ротавірусу часто схожі на звичайний розлад травлення. Можливе зниження апетиту, рідкий стілець, підвищення температури тіла, які зберігаються протягом короткого часу.                            Найчастіше ротавірусна інфекція у дорослих протікає безсимптомно, проте, вони є заразними для оточуючих. Якщо в колективі або сім’ї є хвора людина, то почергово починають хворіти оточуючі. Симптоми ротавірусної інфекції можуть бути дуже схожі на ознаки інших інфекційних захворювань (сальмонельоз, холера), тому при їх появі, особливо у маленьких дітей, слід викликати лікаря. Ні в якому разі не можна давати дитині знеболюючі препарати до консультації з лікарем, оскільки це може замаскувати симптоми більш серйозних захворювань. Лікування специфічними лікарськими препаратами, дія яких спрямована на знищення ротавірусів, не існує. Лікувальні заходи спрямовані на боротьбу з симптомами захворювання. Якщо у хворих знижений апетит, то не варто насильно змушувати їх їсти, можна запропонувати випити домашнього киселю з ягід або курячого бульйону. Їжу і питво необхідно вживати невеликими порціями, щоб не спровокувати напад блювоти. Не можна вживати в їжу ніякі молочні продукти, оскільки вони є хорошим середовищем для поширення хвороботворних бактерій.

Щоб уникнути розвитку зневоднення організму необхідна регідратаційна терапія. Хворим рекомендується пити воду, а краще сольові розчини (регідрон або розчин кухонної солі, приготовлений з розрахунку 1 ч. л. солі на 1 л води). Рідину слід приймати невеликими порціями не більше 50 мл кожні півгодини. Внутрішньовенне введення рідини може знадобитися тільки у випадку дуже тяжкого перебігу захворювання з наростаючою інтоксикацією організму. Прийом сорбентів необхіден для видалення токсинів з кишечника. Для профілактики приєднання бактеріальної інфекції і для її лікування призначаються протидіарейні препарати. Для корекції порушень травлення можуть бути призначені ферментні препарати. Знижувати температуру нижче 38 С при ротавірусної інфекції слід тільки в разі її поганій переносимості, оскільки ротавіруси гинуть саме при такій температурі. Для зниження температури у дітей краще використовувати препарати у вигляді свічок або сиропів. Крім використання лікарських препаратів можливе застосування фізичних методів для зниження температури (обтирання, роздягання). З появою апетиту хворим призначаються препарати для відновлення мікрофлори кишечника. Профілактика ротавірусної інфекції
Для специфічної профілактики на сьогоднішній день розроблено дві вакцини для боротьби з ротавірусної інфекцією,які містять ослаблений вірус. Приймаються вони орально. Неспецифічна профілактика полягає в дотриманні правил особистої гігієни (миття рук після відвідування туалету та громадських місць, перед їжею), а також правил обробки їжі і води. Овочі та фрукти необхідно ретельно мити, а під час епідемічного періоду рекомендується обдавати їх окропом. Вживати в їжу слід тільки кип’ячену воду. Особливу увагу потрібно приділити якості молочної продукції, не можна вживати продукти сумнівного походження і з вичерпаним терміном придатності.

Як попередити грип та ГРВІ: поради лікаря

З настанням холодної пори року різко зростає кількість гострих респіраторних вірусних інфекцій, які в структурі інфекційних захворювань посідають перше місце. При цьому на грип припадає 12-15%. В епідемічний сезон за короткий період часу (4-6 тижнів) ці недуги підхоплюють 70-85% населення. Близько половини з них – діти.

Сприйнятливість населення до грипу дуже висока, багато в чому вона залежить від ступеня зміни вірусів. При появі нового штаму все населення виявляється неімунним. Захворювання поширюється лавиноподібно, виникає велика кількість важких форм захворювання і летальних випадків.

Джерелом інфекції є хвора людина. Механізм передачі інфекції – повітряно-крапельний. Масовому поширенню грипу сприяють хворі на легкі форми, особливо ті, хто недбало ставиться до свого здоров’я і до небезпеки зараження оточуючих. З краплинами слизу із дихальних шляхів під час кашлю, чихання, розмови вірус може розсіюватися на кілька метрів від хворого.

Типові симптоми грипу:

  • різкий підйом температури до 38-40оС;
  • лихоманка;
  • слабкість;
  • біль у м’язах, суглобах, животі, очах.

Хворий відчуває ускладнення дихання через ніс, першіння в горлі, стиснення за грудиною, сухий болючий кашель.

Грип вкрай небезпечний своїми ускладненнями:

  • легеневі ускладнення (пневмонія, бронхіт). Саме пневмонія зумовлює найбільше смертей від грипу;
  • ускладнення в роботі верхніх дихальних шляхів (отит, синусит, трахеїт);
  • ускладнення в роботі нервової системи (менінгіт, енцефаліт, невралгії).

Грип часто супроводжується загостренням хронічних захворювань.

Як захистити себе від грипу?

Основним заходом специфічної профілактики є вакцинація. Вона здійснюється протигрипозною вакциною, що відповідає ведучому штаму і містить зазвичай антигени зразу трьох штамів вірусу, які відбираються на основі рекомендацій ВООЗ.

Вакцинація особливо рекомендована групам ризику – дітям, які часто хворіють на гострі респіраторні захворювання, людям похилого віку з хронічними захворюваннями, вчителям, працівникам сфери обслуговування.

Що робити, якщо ви захворіли на грип?

Слід залишатися вдома і дотримуватися постільного режиму протягом усього температурного періоду, оскільки грипозне захворювання є великим навантаженням на серцево-судинну систему.

Пити більше рідини, щоб вимивати токсичні продукти обміну, які утворюються під час інфекційного захворювання. Звернутися до лікаря. Саме він повинен призначити необхідне лікування з урахуванням вашого стану здоров’я і віку.

Профілактика:

  • уникати тісних контактів з людьми, які чихають і кашляють;
  • не торкатися руками очей, рота і носа;
  • носити марлеву пов’язку або разову маску;
  • регулярно ретельно мити руки з милом, протирати їх спиртовмісним засобом для дезінфекції рук;
  • здійснювати вологе прибирання, провітрювання і зволоження повітря в приміщенні.

Отруйні гриби

Більшість отруйних грибів протягом короткого часу після їх вживання викликають незначно виражені шлункові симптоми: нудоту, блювоту, біль у животі. Такі симптоми також виникають після вживання відносно їстівних грибів із виключно гастроентеротоксичною дією: деяких неїстівних видів боровиків, печериць, рижиків, сироїжок і рядівок, а також дощовика несправжнього і свинухи тонкої. Ранні шлунково-кишкові симптоми також виникають після вживання в їжу більш отруйних грибів із атропіноподібною дією: червоного і пантерного мухомора. У випадку грибів, які викликають серйозніші отруєння, шлунково-кишкові симптоми виникають пізно, навіть через кільканадцять годин після вживання. Блювота, яка виникає дуже рано після прийому їжі (1–3 год) не виключає ймовірності отруєння цими найнебезпечнішими грибами, оскільки страви як правило містять кілька різних грибів. Пацієнт може блювати з приводу мало отруйного компонента страви, в якій також була, напр., бліда поганка. Дані про те, які гриби пацієнт з’їв, може дати мікологічне дослідження промивних шлункових вод (виявлення грибних спор).

Основне правило запобігання отруєнню грибами: не слід збирати гриби з пластинчастим гіменофором (пластинки під шапочкою); це не запобігає всім отруєнням грибами, однак дозволяє уникнути найбільш небезпечних — блідою поганкою та павутинником оранжево-червоним отруйним.

Їстівні та отруйні гриби: 7 правил, які допоможуть уникнути смертельної помилки

Під час тихого полювання

Новачкам у лісі дуже складно визначити їстівний гриб їм попався чи ні. Тому перед походом по гриби слід ще раз почитати про те, які екземпляри можуть попастися під час тихого полювання.

Варто пам’ятати, що в отруйних грибів є відмінні ознаки, якими не володіють їстівні.

Ось кілька з них:

1. Їстівний гриб пахне приємно – у нього грибний, лісовий запах. Водночас, в отруйного аромат не дуже приємний – нагадує хлор, ліки або ж взагалі різкий «хімічний» запах.

2. Отруйний гриб часто має дуже яскраве забарвлення.

3. У небезпечних грибів часто змінюється колір на зрізі ніжки: до прикладу, синій чи фіолетовий.

4. Якщо на поверхні гриба є мухи, мошки або черв’яки, то цей гриб – їстівний. Комахи просто не переносять отруйних грибів.

5. Якщо ви зустріли гриб без трубчастого шару, притаманного деякими видами грибів, то найімовірніше, перед вами отруйний гриб, який маскується під їстівний.

6. Не беріть перерослі гриби, бо такі екземпляри дуже складно відрізнити.

7. Також остерігайтеся грибів з ніжкою, яка потовщується донизу. Звісно, є такі і серед їстівних, але це скоріше виключення (до прикладу, білий гриб).

Крім того, краще викидати гриби, які викликають у вас бодай найменші сумніви

Неїстівні та смертельно небезпечні. Яких грибів варто побоюватися

Отруйні гриби - Україна - поганка - мухомор - свинуха

Не всі отруйні гриби можна впізнати за зовнішнім виглядом

Перед початком грибного сезону важливо навчитися відрізняти, які гриби неїстівні та навіть смертельно небезпечні для людини. Пропонуємо огляд найбільш отруйних грибів, які зустрічаються на території України.

Серед відомих фахівцям отруйних і неїстівних грибів на території України найчастіше з’являються бліді поганки, мухомори, сатанинський гриб, іноцибе, ентолома отруйна, несправжні опеньки, жовчний гриб, отруйні паутинником.

За даними міністерства охорони здоров’я України, щорічно найбільше смертельних випадків отруєння грибами відбувається через вживання в їжу блідих поганок.

Бліда поганка

Бліда поганка вважається найнебезпечнішим з існуючих в наших широтах грибів. Навіть невеликий шматочок блідої поганки може завдати невиправної шкоди здоров’ю людини. Цей гриб вражає печінку і нирки, при цьому, симптоми отруєння проявляються, коли людині вже неможливо допомогти.

Найбільш характерна ознака, за якою поганку можна відрізнити від багатьох схожих грибів, типу печериць, гриба-парасольки, сироїжок – “яєчко” в основі ніжки, з якого виростає бліда поганка.

Мухомори

Незважаючи на те, що мухомор з червоним капелюхом в білу цяточку в масовій свідомості представляється символом усіх отруйних грибів, насправді це рід, що нараховує більше 600 видів, серед яких є і умовно-їстівні та як мінімум шість цілком їстівних видів мухоморів.

Сильно отруйними є мухомор червоний, мухомор зелений, мухомор смердючий, мухомор пантерний, білий мухомор. Найчастіше в грибних місцях України – у Житомирській, Чернігівській, Київській областях – зустрічаються пантерні мухомори.

Це сильно отруйний гриб, за рівнем небезпеки поступається лише блідій поганці. У відмінності від більш впізнаваного червоного мухомора, пантерний легше сплутати з неотруйними грибами. Його часто плутають з умовно-їстівним сіро-рожевим мухомором, який при правильному зрізі та приготуванні може бути безпечним для здоров’я. Отруйний мухомор пантерний також схожий на їстівного мухомора червоніючого. Їх розрізняють за кольором м’якоті: у отруйного вона біла, а у червоніючого – рожева.

Пантерний мухомор як правило росте поряд з дубом, буком, надаючи перевагу лужному ґрунту.

Отруєння мухомором пантерним, як і червоним, викликає спочатку напади гніву з бажанням руйнувати. Потім слідують візуальні та слухові галюцинації. У разі тяжкого отруєння настає втрата свідомості, летаргія, втрата пам’яті, у важких випадках – кома і смерть.

Сатанинський гриб

Цей гриб має високу токсичність, яка зберігається навіть після тривалого варіння. Відомо, що навіть один грам гриба викликає важке отруєння.

Великих розмірів сягає наприкінці літа, його округлий, подушковидний капелюшок виростає до 30 см, а масивна ніжка може мати 15 см у висоту і 10 завширшки. Зрілі представники мають більш розпростерту форму. Шкірочка на капелюшку оксамитова, іноді гладка на дотик, суха. Колір варіюється від білого до брудно-сірого та оливкового. М’якоть на розрізі трохи синіє, іноді червоніє.

В Україні зустрічається з червня до жовтня в лісостепу й особливо на Поліссі.

Ентолома отруйна

Дуже небезпечний отруйний гриб, поширений в Прикарпатті. Росте в цілинних степах, зрідка в листяних (дубових, букових) лісах. Але до початку осені ентолома отруйна зникає.

Іноцибе (плютка)

В Україні представлені кілька видів отруйних іноцибе. Найчастіше зустрічаються іноцибе коричневі. Вони ростуть по всій Україні у хвойних і листяних лісах з липня до листопаду. Цей гриб відрізняється неприємним запахом, біла м’якоть не змінює колір на зрізі. Висота – 5 см, ніжка тонка. Конусовидний капелюх досягає п’яти сантиметрів у діаметрі.

Ще один вид цього гриба, відомий як плютка конусоподібна, часом помилково приймають за опенька справжнього.

Цей гриб поширений на Прикарпатті, Поліссі та в лісостепі. Росте в листяних і хвойних лісах у червні-жовтні.

Також сильно отруйною є більш рідкісна плютка Патуйяра. Ці гриби ростуть у листяних лісах, на узліссях, галявинах, у парках, під дубом і липою. В Україні такі плютки можна зустріти з травня по серпень на Поліссі та в Лісостепу.

Цей гриб іноді помилково збирають замість печериці або ковпака, від яких відрізняється формою шапки, відсутністю кільця на ніжці, світлим кольором пластинок. Містить отруйну речовину – мускарин.

Жовчний гриб

Це неїстівний двійник білого гриба, від якого відрізняється гірким смаком м’якоті, рожевими порами і наявністю чорної сітки на ніжці.

Існує різновид цього гриба з приємною на смак м’якоттю – жовтий жовчний гриб, який росте на лісових галявинах, відрізняється більш світлою шапкою і майже гладкою ніжкою. Жовчний гриб також можна сплутати з підберезником.

Поширений на Поліссі та в лісостепу. Росте у хвойних лісах з червня по листопад.

Свинуха тонка

Це не смертельно небезпечний, але все ж шкідливий для здоров’я гриб, який не рекомендується вживати в їжу.

Через нього зменшується кількість червоних кров’яних тілець у крові, згубно впливає на нирки. Як і у випадку з блідою поганкою, симптоми отруєння свинухою тонкою проявляються дуже пізно.

Свинуху тонку часто плутають із їстівною свинухою товстою. Цей гриб не небезпечний і має хороші смакові властивості, але не так часто зустрічається в українських лісах.

Профілактика дитячого травматизму вдома під час карантину

ШАНОВНІ БАТЬКИ! ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ДИТИНИ ЗАЛЕЖИТЬ В ПЕРШУ ЧЕРГУ ВІД ВАС! ЩОДНЯ НАГАДУЮЧИ ДИТИНІ ЕЛЕМЕНТАРНІ ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ, ВИ ЗАСТЕРІГАЄТЕ ЇЇ ВІД МОЖЛИВИХ НАСЛІДКІВ!

 Діти дуже допитливі, намагаються активно пізнавати навколишній світ. Але при цьому життєвих навичок у них ще мало, і вони не завжди уміють оцінити небезпеку ситуації. Тому дитячі травми, на жаль, не рідкість. Особливо зараз, під час карантину, діти більшість свого часу проводять вдома. Тож, шановні дорослі, приділяйте  належну увагу своїм дітям!

Одне із найважливіших завдань батьків при вихованні дитини – забезпечити її здорове зростання. Дитячий травматизм – одна з найпоширеніших причин звернень до медиків, адже каліцтво дитини може залишитися на все життя. Також трапляються й летальні випадки – і все це через необачність дорослих, несвоєчасне нагадування дітям елементарних правил безпеки.

 Побутовий травматизм

 Йдеться про ушкодження, які діти можуть отримати вдома, в дворі, саду тощо. Найнебезпечніші з них – опіки полум’ям і хімічними речовинами, падіння з висоти. Залишені в доступному для дітей місці голки, цвяхи, леза бритв можуть стати причиною травми, а іноді — й смерті. Це стосується і газових плит, оголених дротів електромережі, сходів, відчинених вікон. Необладнані дитячі майданчики, захаращені двори, відкриті люки, канави, несправні ліфти, поруччя сходів, несправні велосипеди, неогороджені ділянки, де проводяться ремонтні роботи, теж є дуже небезпечними. Часто діти падають з висоти: балконів, драбин, дерев, що теж призводить до тяжких травм. Причиною побутового травматизму здебільшого є недостатній догляд за дітьми з боку батьків.

 Опікові травми

Діти різного віку інколи торкаються неізольованих проводів, оголених контактів електродротів, вставляють у розетки шпильки, цвяхи, що нерідко призводить до опіків, ушкодження електричним струмом.

Щоб уберегти дітей від опікових травм, дорослі повинні дотримуватися таких правил безпеки:

– стежити за тим, щоб під час прийому гарячої рідкої їжі діти не перекидали на себе чашки, тарілки тощо;

– переносити посуд із гарячою рідиною по квартирі (або по території дитячих установ) із посиленою увагою і обережністю;

– не дозволяти дітям перебувати поруч з вами під час приготування їжі, миття посуду, прання білизни, прасування;

– ховати сірники, запальнички в недоступних для дітей місцях;

– зберігати їдкі кислоти, луги та інші отруйні речовини в місцях, недоступних для дітей;

– не допускати дітей близько до печі та предметів під напругою (електроплитка, праска, чайник тощо);

– не відлучатися від дітей під час їх купання.

Принципи запобігання побутовому травматизму різні, але головним із них є постійна турбота старших про безпеку дітей. Дорослі мають виховувати в дітях обачливість і обережність. Особливо при поводженні з вогнем і небезпечними приладами. Не можна залякувати дитину, правильніше час від часу розповідати про різні нещасні випадки. З малятами треба бути постійно насторожі, усувати з їхнього шляху небезпечні предмети, а старшим дітям пояснювати небезпеку, яку несуть у собі необдумані вчинки. Допоможуть батькам у цьому вдало підібрана література, кінофільми, телепередачі.

 Автодорожний травматизм

 Найтяжчими і з найбільшим відсотком смертності є автодорожні травми. Головними їх причинами є бездоглядність дітей на вулиці, незнання правил дорожнього руху.

На вулиці, в транспорті разом із дітьми обов’язково мають бути дорослі. Також вони зобов’язані пояснювати їм правила поведінки, переходу через вулицю тощо. І, звісно ж, батьки самі мають чітко дотримуватись цих правил.

 Спортивний травматизм

Фізкультура та спорт є запорукою зміцнення організму та фізичного розвитку дітей. Проте це лише при вмілому і правильно організованому занятті спортом.

Діти постійно грають у рухливі ігри, катаються на велосипедах, роликах тощо. Проте часто в місцях, не зовсім придатних для ігор, а часто і небезпечних: захаращених дворах, пустирях, біля водойм тощо.

Серед причин смертності від спортивного травматизму утоплення посідає одне з перших місць. Це може статися як влітку, так і взимку. Головною причиною утоплення є невміння плавати, незнання дітьми особливостей водойм тощо. Для купання дітей мають бути спеціально відведені для цього місця, але навіть там діти повинні перебувати під пильним контролем. Усі небезпечні місця для купання повинні бути огороджені та мати попереджувальні знаки. Взимку дороги, придатні для переїзду через річку, чи озеро, теж повинні позначатися. Дорослі зобов’язані категорично забороняти дітям кататися на ковзанах, санках по тонкій кризі.

Дитячі заняття зимовими видами спорту повинні обов’язково супроводжувати дорослі. Треба пам’ятати, що місця для катання на ковзанах, санках, лижах обов’язково мають бути далеко від проїжджої частини. Дітям варто нагадувати, що під час забав та ігор небезпечним є виконання різних трюків (катання із зав’язаними очима, катання спиною вперед, на одній нозі тощо). Небезпечно прив’язувати санки одні до одних, особливо небезпечно – до транспортних засобів. Порушення цих правил наражає на смертельний ризик не лише життя і здоров’я дитини, а й навколишніх. Тому батькам бажано якомога раніше залучати дитину до занять у спортивних секціях, товариствах, стадіонах, де вона постійно перебуває під наглядом інструктора. Цим вони не лише загартують дитину, а й вбережуть її від страшної небезпеки.

 Шановні батьки! Життя та здоров’я дитини залежить насамперед від вас! Щодня нагадуючи дитині елементарні правила безпеки, ви убезпечуєте її від можливих травм.

ПРО ТУБЕРКУЛЬОЗ

Туберкульоз можна вилікувати!

Туберкульоз сьогодні – факти та перспективи

Чи знаєте ви, що:

  • На туберкульоз може захворіти кожен!
  • Туберкульоз можна вилікувати!
  • Неприпустимо самостійно ставити діагноз туберкульозу та займатися самолікуванням!
  • При виникненні хоча б одного з симптомів туберкульозу негайно зверніться до лікаря!

Що таке туберкульоз?

Це інфекційне захворювання. Його викликає мікобактерія туберкульозу (МБТ), що називається також паличкою Коха.

Що таке мультирезистентний туберкульоз?

Мультирезистентний туберкульоз або МР ТБ є формою туберкульозу, що резистентна до щонайменше двох найбільш ефективних протитуберкульозних препаратів. Цими препаратами є ізоніазид та рифампіцин. Це означає, що ці антибіотики не будуть ефективно діяти та вбивати бактерію.

Основні симптоми захворювання:

  • кашель понад 2 тижні;
  • підвищена температура тіла понад 7 днів;
  • утруднене дихання;
  • біль у грудях;
  • поганий апетит, постійна слабкість;
  • безпричинна втрата ваги;
  • підвищена пітливість, особливо вночі;
  • кровохаркання (наявність крові у мокротинні, що виділяється при кашлі)

Чим небезпечний туберкульоз?

Здорова людина може заразитися туберкульозом, вдихаючи краплини вологи, що містять МБТ, які виділяються хворим на заразну форму туберкульозу при кашлі, чиханні, розмові. Найчастіше «страждають» органи дихання.

Спочатку хвороба протікає приховано, і людина часто не звертає уваги на тривале погане самопочуття або намагається лікувати «застуду» та «кашель» самостійно. Тому лікування такого хворого розпочинається пізно і вимагає більших затрат часу та зусиль.

Як наслідок раннього виявлення та правильно проведеного лікування людина припиняє виділяти МБТ у навколишнє середовище і нікого не заражає.

Ранній початок лікування при туберкульозі – запорука успішного видужання.

 

Хто може захворіти на туберкульоз?

На туберкульоз може захворіти кожен, проте деякі мають більший ризик виникнення захворювання, а саме:

  • особи, які знаходяться у постійному контакті з хворим на туберкульоз;
  • ВІЛ-інфіковані і хворі на СНІД;
  • особи, які страждають на алкоголізм, палять, вживають наркотики;
  • особи з послабленим імунітетом внаслідок неправильного харчування, поганих умов життя або хронічних хвороб (цукровий діабет);
  • діти, оскільки їх імунна система не сформована;
  • літні люди через послаблення їх імунної системи.

Хто може захворіти на МР ТБ?

Резистентними формами частіше хворіють люди, які:

  • не приймають протитуберкульозні препарати регулярно;
  • не приймають всі препарати,які рекомендував лікар;
  • у яких розвинувся повторно туберкульоз, після прийняття протитуберкульозних препаратів у минулому;
  • мали контакти з хворим на резистентні форми туберкульозу.

 

Що робити, якщо ви помітили схожі симптоми у себе чи своїх близьких?

Відповідь єдина – якомога швидше зверніться до лікаря! Не затягуйте час і не займайтеся самолікуванням. Чим раніше було розпочате лікування, тим більше шансів на його успіх.

Що буде, якщо не лікуватися?

У певних випадках хворі без лікування помирають впродовж одного-двох років. В інших випадках туберкульоз переходить у хронічну або резистентну форму. Без лікування хворий на хронічний туберкульоз впродовж багатьох років виділяє МБТ та заражає оточуючих. Загострення туберкульозу проходить з високою температурою та болісним кашлем з кровохарканням. Якість життя таких осіб стрімко погіршується.

Які дослідження дозволяють встановити діагноз?

Основними дослідженнями є огляд у лікаря, мікроскопічне дослідження мокротиння та рентгенологічне обстеження органів грудної клітки. Обсяг дослідження визначає лікар. Ваше завдання – вчасно до нього звернутися.

 

Як лікувати туберкульоз?

Існують спеціальні протитуберкульозні препарати.

Хворому на туберкульоз лікар призначає комбінацію з кількох препаратів, що доповнюють одне одного. Курс лікування туберкульозу триває не менше шести місяців і у випадку мультирезистентної форми не менше двадцяти- двадцяти чотирьох місяців.

Найголовніше під час лікування – суворо дотримуватися усіх призначень та рекомендацій лікаря і в жодному випадку не переривати розпочате лікування.

Туберкульоз не розрізняє соціального статусу і однаково небезпечний для усіх.

Існують програми боротьби з туберкульозом і ефективні ліки.

Лікування туберкульозу необхідно розпочинати якомога раніше, аби швидше і легше досягти результату.

В Україні лікування протитуберкульозними препаратами безкоштовне.

Про шкоду куріння в підлітковому віці

Нікотинова залежність сьогодні поширюється серед народних мас з такою швидкістю, що її не встигають зупинити або хоча б сповільнити навіть при всіх спробах. Їй підвладні всі: жінки та чоловіки, молодь і літні люди, а найстрашніше, що курити починають вже в підлітковому віці, абсолютно не надаючи значення тому, як це впливає на стан юного організму, що розвивається. Підліткова залежність найчастіше розвивається у неблагополучних сім’ях, де підлітки покинуті самі на себе і не контролюються дорослими.
Приклад дорослих у нормальних сім’ях також буває найчастіше заразливим: якщо мама і тато курять у присутності дитини, навіть не намагаючись пояснити йому, що так робити неправильно або не намагаючись хоча б ховатися від свого чада, то, швидше за все, звичка буде перейнята. Компанії, які потрапляють підлітки, рано починають пробувати всякі спиртні напої і куріння.

Тому краще віддати сина в спортивну секцію, дочка – в танцювальну групу, щоб хоч якось спробувати виховати в них переконання, що куріння – це погано. Традиційні і нудні лекції про шкоду куріння, які проводяться в шкільних установах, вже не виробляють на підлітків ніякого враження. А поганими і страшними прикладами не хотілося б травмувати дитячу психіку.

Вже досить багато сказано про шкоду куріння в підлітковому віці. Сьогодні будь-який підліток знає, що попадання нікотину в мозок відбувається буквально за сім секунд, що у два рази швидше, ніж потрапляння героїну. Попадання нікотину та шкідливих смол, що містяться в сигареті, в підлітковому віці здатне погубити і зруйнувати нервову систему. Висока концентрація нікотину в мозку провокує надмірне нервове збудження.

Страждає і серцева система основна, головна м’яз всього нашого організму, порушується міцність судин. Учащающееся серцебиття одразу сигналізує про те, що підвищується рівень артеріального тиску. Кров сповільнює свою циркуляцію, слабо надходить в конечності людського тіла. Про шкоду куріння для жінок в такому випадку можна сказати, що він проявиться у вигляді варикозного розширення вен . Швидко постраждає від куріння і шлунок. Часто з’являється таке захворювання як виразка шлунку, яка також є результатом раннього пристрасті до сигарет.

Найголовніше, що не можна не сказати про шкоду куріння, – це йязицірність, підвищується з кожною викуреною сигаретою, появи ракового захворювання . Рак легенів – одне з найстрашніших захворювань, яке зустрічається в житті у людей, що палять на останньому її етапі. Чим раніше підліток бере сигарету, тим вище йязицірність того, що його буде підстерігати онкологічні захворювання і страшні муки. Хронічний бронхіт і постійний кашель супроводжують курця, обтяжуючи його самопочуття.

Для чоловіків є одним із найстрашніших наслідків раннього куріння може стати безпліддя, статеве безсилля . Факт того, що чоловік ніколи не зможе мати сина чи дочку, може змусити підлітка задуматися про те, чи треба йому розпочинати куріння в підлітковому віці. Нікотин може істотно вплинути і на те, як будуть розвиватися розумові здібності людини. У підлітковому віці увага приділяється кожній системі органів, у тому числі і психологічному, фізичному, розумовому розвитку. Нікотинова залежність не впливає вибірково на які-небудь групи органів. Вона вражає все підряд. Тому варто сказати про комплексному шкоду, що виникає від куріння в підлітковому віці.

Смертельною є доза для підлітка в кількості половини пачки сигарет. Для дорослого це кількість може становити одну цілу пачку. Викурювання протягом доби пачки сигарет загрожує тим, що часто проявляється панічний стан, необґрунтоване хвилювання і страх, які вибивають з рівноваги і змушують в пориві емоцій знову схопитися за сигарету. І так проходять перерви від однієї сигарети до іншої. Підліток, який приохотився до куріння у віці ще до п’ятнадцяти років, збільшує свої шанси на болісну смерть. Якщо продовжувати палити кілька років, то організм дуже швидко насититься нікотином настільки, що вже неможливо буде зайнятися спортивними навантаженнями через ослаблі серця або виснажених легенів. Подумайте, чи варто заради кількох років куріння зіпсувати все життя, і позбутися радості займатися, можливо, професійним спортом?

При постійному курінні кількість викурених сигарет в день може поступово збільшуватися. Якщо раніше підлітку достатньо було викурювати дві сигарети за весь вечір, поки він перебував у компанії, то тепер йому необхідна пачка в день, причому бажання курити з’являється постійно, в тому числі і вдома.

Дуже допомагає в житті спорт і фізичні навантаження. Певна кількість віджимань або підтягувань замість цигарки – це шанс продовжити своє життя, а не вкоротити її. Подумайте, чи ви відчуваєте важливість цих понять стосовно себе особисто? Батькам рекомендується проводити регулярні і жорсткі бесіди з підлітками. За ними потрібно особливо ретельно спостерігати, оскільки в цьому ранимому і чутливому віці можливі прояви агресії і небажання виконувати вказівки дорослих. З раннього віку запишіть дитину в спортивну секцію. Не подавайте йому особисто поганого прикладу.

Слід контролювати перший час ненав’язливо ,якщо проблем немає, з ким спілкується підліток, в якій компанії гуляє і які інтереси в житті у кожної людини в цій компанії. людина, що знаходиться в здоровому глузді, легко може скласти списки достоїнств і недоліків., якими характеризується куріння. Недоліків виявиться така кількість, що стане страшно. Подумайте, що може статися з вами, якщо ви не кинете палити? А чого зможете досягти, якщо відязикатеся від згубної звички і будете вести здоровий спосіб життя? Пишатися собою потрібно постійно, а не в окремі моменти життя. А некурящі люди точно пишаються собою!

ПРО ВІЛ/СНІД

ВІЛ – Вірус імунодефіциту людини

СНІД – Синдром набутого імунодефіциту

ВІЛ і СНІД. У чому відмінності?

1354182400_44bc6Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) відомий з початку 80-х років ХХ століття. До теперішнього часу відомі його природа і структура, шляхи передачі та життєздатність вірусу.

Коли людина заражається ВІЛ, вірус починає руйнувати імунну систему, яка відповідає за захист організму перед хворобами. Людина, що живе з ВІЛ, може виглядати і відчувати себе добре на протязі багатьох років і навіть не знати, що він інфікований. Потім імунна система уражається настільки, що людина стає вразливим для багатьох інфекційних хвороб.

Виявити ВІЛ в організмі можна приблизно через 25 днів – три місяці після зараження за допомогою спеціального аналізу крові, що виявляє антитіла до вірусу. Цей період після зараження і до появи антитіл до ВІЛ у крові називається “періодом вікна”.

ВІЛ та СНІД – не одне й те саме. ВІЛ – це вірус, що вражає імунну систему, а СНІД – це комплекс захворювань, які виникають у людини з ВІЛ на фоні низького імунітету.

Людина, що живе з ВІЛ, з часом може почати хворіти частіше, ніж звичайно. Власне, хвороба СНІД (Синдром набутого імунодефіциту) зазвичай виникає через кілька років після зараження ВІЛ, коли у людини розвиваються одне або декілька дуже серйозних захворювань.

Єдиний спосіб з’ясувати присутність ВІЛ в організмі – провести спеціальний аналіз крові на ВІЛ.

Існує кілька шляхів зараження ВІЛ:

1_21

  • Незахищений (без презерватива) статевий акт; (70-80 відсотків)
  • Спільне використання шприців, голок та іншого ін’єкційного інструментарію; (5-10 відстотків)
  • Використання нестерільного інструментарію для татуювання та пірсингу;
  • Використання чужих для гоління, зубних щіток з видимими залишками крові; (дуже рідко)
  • Передача вірусу від ВІЛ-позитивної матері дитині – під час вагітності, пологів і при годуванні груддю; (5-10 відсотків)
  • Переливання зараженої крові. (5-10 відсотків)

Іншими словами, ВІЛ передається через кров, сперму, вагінальні виділення і материнське молоко, але не через інші рідини організму (такі як слюна, піт, сльози, сеча і фекалії).

Вживаючи алкоголь та наркотики, ви теж ризикуєте своїм здоров’ям. Вживання наркотиків в переважній більшості випадків згубно позначається на здоров’ї людей. Найбільш небезпечним є ін’єкційне вживання наркотиків: саме так можна заразитися ВІЛ, вірусами гепатитів B і C, сифіліс та іншими інфекційними захворюваннями. Інфекції можуть потрапити в кров при спільному використанні ін’єкційного інструментарію: через чужий шприц або голку, а також через інший інструментарій для ін’єкцій (фільтри, воду та посуд для приготування розчинів). Дуже високий ризик зараження ін’єкційного несуть в собі розчини наркотиків, при приготуванні яких була використана кров, так як вона може містити збудників небезпечних захворювань.

червоні-стрічки-дерево-снід

Необхідно пам’ятати, що алкоголь – це теж наркотик, під його впливом людина часто втрачає контроль над ситуацією, що може призвести до скоєння необдуманих і ризикованих вчинків.

Як ВІЛ не передається?

ВІЛ і СНІД викликають страх і занепокоєння, які часто виявляються перебільшеними. Люди бояться заразитися ВІЛ при звичайному побутовому контакті. Ці страхи не обгрунтована. Звичайний контакт з людьми, що живуть з ВІЛ / СНІД, абсолютно безпечний. Всі шляхи передачі ВІЛ добре досліджені і науково доведені.

ВІЛ не передається:

  • При рукостисканні або обіймах;
  • Через піт чи сльози;
  • При кашлі та чханні;
  • При використанні загальної посуду чи постільної білизни;
  • При спільному використанні ванни і унітазу;
  • При колективних видах спорту;
  • При перебуванні в одному приміщенні;
  • В громадському транспорті;
  • Від тварин чи при укусах комах;
  • При поцілунку / через слину, так як концентрації вірусу в слині недостатньо для інфікування. За всю історію вивчення ВІЛ / СНІД не було зафіксовано жодного випадку зараження цим способом.

Люди, що живуть з ВІЛ / СНІД

Говорячи на цю тему, не можна не згадати про людей, які живуть з ВІЛ і СНІД. Не варто забувати про те, яку важливу роль відіграє для них підтримка суспільства і тих, хто знаходиться поряд з ними.

Різні люди відчувають дуже різні почуття в ситуаціях, пов’язаних з ВІЛ / СНІД. Для когось – це досить сумнівна тема, і таких людей в основному цікавить, наскільки розповсюджений цей вірус і як ни можна заразилися. Для інших – це розмови і чутки, які витають в колі їх спілкування про малознайомих людей. А для когось – це дуже серйозна проблема, тому що вона торкнулася близьких – друга, колег, родича або просто доброго знайомого.

Є деякі моменти, які об’єднують переживання всіх людей, яким довелося спілкуватися з людьми з ВІЛ / СНІД. Спочатку багато хто боїться заразитися. Це звичайна ситуація: такий страх найчастіше викликаний тим, що люди не знають про шляхи передачі ВІЛ. Як правило, вчасно одержана достовірна інформація допомагає подолати цей страх.

050911_1

Багато хто відчуває себе легше, спостерігаючи, як інші люди запросто і без опаски спілкуються з людиною, що живуть з ВІЛ / СНІД. Також буває корисно поговорити з лікарем, якому ви довіряєте: професіонал зможе підтвердити або спростувати ту чи іншу інформацію.

Деякі кажуть, що при спілкуванні з ЛЖВС виникають тривожні почуття: не знаєш, як поводитися, як піти на контакт; про що можна говорити, а про що не слід, а що може образити або зачепити людину. Однак насправді спілкування з людьми, що живуть з ВІЛ / СНІД, не відрізняється від звичайного спілкування з іншими: головне, бути самим собою.

 

 

Дорожньо-транспортний травматизм: причини, ознаки, домедична допомога.

Пошкодження при дорожньо-транспортних пригодах мають індивідуальні особливості, пов’язані з видом транспортного засобу, швидкістю руху, зоною зіткнення автомобіля, віком потерпілого тощо. При наїздах автомобілів на пішоходів виникають одночасно переломи нижніх кінцівок, тазу і черепно- мозкові травми. При зіткненні і перекиданні транспортних засобів важкість ушкодження, в основному, визначається використанням водієм і пасажирами ременів безпеки. При їх використанні ушкодження в 93% випадків бувають легкими, якщо ж вони не використовуються – то ступінь важкості ушкодження залежить від швидкості руху транспортного засобу і місця, яке займав потерпілий в салоні. Перекидання транспортних засобів небезпечні пошкодженнями хребта, переважно на двох рівнях – шийному та поперековому рівнях. У мотоциклістів при ДТП частіше всього бувають травми черепа, нижніх кінцівок і тазу.

Основні причини виникнення ДТП:

  • – ігнорування правил дорожнього руху;
  • – водіння транспортних засобів у нетверезому стані;
  • – перевищення швидкості руху;
  • – поганий технічний стан транспортного засобу;
  • – неякісний стан доріг.

Запам’ятайте

За даними ВООЗ біля 30% осіб, які загинули при ДТП, могли б бути врятовані, якби їм протягом першої години вірно надали першу допомогу. Надання допомоги протягом перших 10 хвилин з моменту травми знижує смертність на 50%.

При наданні першої допомоги свої дії слід спланувати таким чином:

  • – винести потерпілого з небезпечного місця;
  • – швидко оцінити стан потерпілого, намітити послідовність і об’єм допомоги;
  • – при відсутності дихання і серцевої діяльності негайно приступити до проведення реанімаційних заходів (штучне дихання – 8-12 разів, закритий масаж серця – 60 разів за хвилину);
  • – зупинити кровотечу;
  • – захистити рану від забруднення;
  • – провести протишокові заходи;
  • – здійснити транспортну іммобілізацію;
  • – забезпечити термінову і оптимальну доставку потерпілого в лікувальний заклад.

У випадку ДТП у місті, де прибуття машини швидкої медичної допомоги очікується протягом 20-30 хвилин, немає потреби витягати потерпілих з автомобіля, якщо вони при свідомості, не стиснені деформованими частинами автомобіля і не потребують реанімаційних заходів або зупинки кровотечі. Якщо ж в автомобілі відчувається запах горілої електропроводки або розлитого бензину, потерпілих потрібно негайно перенести в безпечне місце.

Найбільш типові ушкодження при ДТП

Серед травм, що виникають внаслідок ДТП, найчастіше зустрічаються черепно-мозкові, травми грудної клітки і органів грудної порожнини, живота і органів черевної порожнини, переломи хребта та трубчастих кісток.

Найбільшу небезпеку при травмах голови становлять ушкодження головного мозку (струс, ушиб, стиснення) і кісток черепу. При струсі мозку характерні втрата свідомості, ретроградна амнезія (втрата пам’яті на події, що безпосередньо передували травмі), головні болі, головокружіння, нудота, блювання, сповільнення пульсу, підвищення артеріального тиску. При ушибі і стисненні мозку з’являються ще й симптоми вогнищевого ураження: порушення мови, чутливості, рухів. При більш важких травмах можливий перелом кісток черепу. Ушкодження мозку при цьому може бути не лише від удару, а й від заглиблення відламків кісток і крові, яка виливається (стиснення гематомою). Особливу небезпеку становлять відкриті переломи кісток мозкового відділу черепу, які супроводяться витіканням з рани спинномозкової рідини та мозкової речовини. При переломі основи черепу в ділянці повік з’являються синці, кровотеча і витікання спинномозкової рідини з носа і вух.

Допомога зводиться до застосування холоду до голови, профілактики аспірації блювотних мас, щадного транспортування в лікувальний заклад. При відкритій травмі голови – ще й зупинка кровотечі, накладання асептичної пов’язки на рану, а при переломах основи черепу – на вуха.

Серед травм грудної клітки найчастіше зустрічаються ушиб, стиснення грудної клітки, переломи ребер і грудини, ушкодження легенів.

Стиснення грудної клітки – важкий вид травм, що виникає при дії на грудну клітку двох зустрічних сил.

Ознаки: синюшне забарвлення шкіри обличчя, шиї та верхньої частини грудної клітки з краплинними крововиливами, задишка, прискорення пульсу.

Допомога: звільнення грудної клітки від стиснення, знеболення, спокій.

Переломи ребер і грудини виникають при прямій травмуючій дії великої сили.

Ознаки: різкі болі в місці перелому, що посилюються при диханні, кашлі, зміні положення тіла.

При наданні допомоги важливо провести іммобілізацію в момент глибокого видиху шляхом накладання на грудну клітку тугої пов’язки широким бинтом, рушником, простирадлом.

Проникаючі поранення грудної клітки, як і ускладнені переломи ребер, надзвичайно небезпечні тим, що при них можуть ушкоджуватись міжреберні судини, плевра, аорта, серце, легені, поранення яких ведуть до важкої внутрішньої кровотечі, плевро-пульмонального шоку, відкритого пневмотораксу і швидкої смерті. Пневмоторакс виникає при попаданні в плевральну порожнину повітря, що призводить до спадання легені, зміщення серця і розвитку серцево-легеневої недостатності.

Допомога: накладання герметизуючої асептичної пов’язки на рану, проведення протишокових заходів, транспортування потерпілого в напівсидячому положенні.

Травматичні ушкодження живота поділяються на закриті і відкриті. Закриті травми в 30% випадків супроводяться розривами селезінки, печінки, кишечнику. Ведучими в клінічній картині розриву печінки є поєднання ознак шоку і внутрішньої кровотечі. Хворі бліді, збуджені, скаржаться на болі в правому підребер’ї, відмічається частий слабкий пульс, зниження артеріального тиску.

Ушкодження селезінки виникає при ударах в живіт. Потерпілі скаржаться на болі в лівій половині живота, які віддають в ліве плече; дихання поверхневе, оскільки глибокий вдих посилює болі; положення потерпілого вимушене, на лівому боці з приведеними до живота ногами. Мають місце ознаки внутрішньої кровотечі, живіт напружений в лівій половині, різко болючий.

Тупа травма живота часто супроводиться розривами шлунку, дванадцятипалої, тонкої і товстої кишок. В клінічній картині домінують спершу симптоми больового шоку і внутрішньої кровотечі, а потім – подразнення очеревини. З’являються різкі болі по всьому животу, гикавка, блювання, затримка газів і стільця, в здуття живота, напруження і болючість передньої стінки живота, посилення болю при раптовому відніманні рук від живота Потерпілих з підозрою на ушкодження органів черевної порожнини необхідно терміново доставити в хірургічне відділення для оперативного лікування. Транспортувати таких хворих потрібно на носилках в положенні лежачи з підігнутими ногами, застосувавши до живота холод.

Відкриті ушкодження органів черевної порожнини виникають при колото- різаних або вогнепальних ранах живота. Допомога полягає у накладанні асептичної пов’язки на рану, але вправляти випавші органи не можна.

Нерідко зустрічаються ушкодження кісток тазу у вигляді двосторонніх переломів кісток з одночасним ушкодженням тазових органів (сечовипускного каналу, сечового міхура, прямої кишки, сечоводів, матки). Вони, як правило, супроводяться важким шоком і утворенням великих заочеревинних гематом (витікання крові сягає 2-3 л).

Допомога: зупинка кровотечі і накладання асептичної пов’язки (при відкритих переломах); протишокові заходи; транспортна іммобілізація в положенні “жаби” (потерпілого кладуть на твердий щит із зігнутими в колінах та помірно розведеними ногами).

Переломи хребта – надзвичайно важка травма. Її ознаки – деформація хребта, сильний біль в спині, що посилюється при найменшому русі. Найбільша небезпека при переломі хребта – це ушкодження спинного мозку (розрив,

стиснення), яке супроводиться розладами чутливості, рухів, функції тазових органів.

Головним при наданні допомоги є здійснення надійної іммобілізації з метою недопущення стиснення чи розриву спинного мозку. При ушкодженні грудного чи поперекового відділів хребта потерпілих транспортують на носилках вниз животом або на спині, підклавши при цьому дерев’яний щит.

Попередження нещасних випадків на воді!

ПАМ’ЯТКА

Техніка безпеки на воді та біля водоймищ

Варто пам’ятати, що основними умовами безпеки є:– правильний вибір та обладнання місць купання;
– навчання дорослих і дітей плаванню;
– суворе дотримання правил поведінки під час купання і катання на плавзасобах;
– постійний контроль за дітьми у воді з боку дорослих.

Загальні правила поведінки на воді:
1. Відпочинок на воді (купання, катання на човнах) повинен бути тільки у спеціально відведених місцевими органами виконавчої влади та обладнаних для цього місцях.
2. Безпечніше відпочивати на воді у світлу частину доби.
3. Купатися дозволяється в спокійну безвітряну погоду при швидкості вітру до 10м/сек, температурі води — не нижче +18° С, повітря — не нижче +24° С.
4. Перед купанням рекомендується пройти огляд лікаря.
5. Після прийняття їжі купатися можна не раніше, ніж через 1,5-2 години.
6. Заходити у воду необхідно повільно, дозволяючи тілу адаптуватися до зміни температури повітря та води.
7. У воді варто знаходитись не більше 15 хвилин.
8. Після купання не рекомендується приймати сонячні ванни, краще відпочити в тіні.
9. Не рекомендується купатися поодинці біля крутих, стрімчастих і зарослих густою рослинністю берегів.
10. Перед тим, як стрибати у воду, переконайтесь в безпеці дна і достатній глибині водоймища.
11. Пірнати можна лише там, де є для цього достатня глибина, прозора вода, рівне дно.
12. Кататися на човні (малому плавзасобі) дозволяється тільки після отримання дозволу та реєстрації у чергового по човновій станції.

Під час купання не робіть зайвих рухів, не тримайте свої м’язи у постійному напруженні, не порушуйте ритму дихання, не перевтомлюйте себе, не беріть участі у великих запливах без дозволу лікаря і необхідних тренувань.

Правилами поведінки на воді забороняється:
1. Купатися в місцях, які не визначені місцевими органами виконавчої влади та не обладнані для купання людей.
2. Залазити на попереджувальні знаки, буї, бакени.
3. Стрибати у воду з човнів, катерів, споруджень, не призначених для цього.
4. Пірнати з містків, дамб, причалів, дерев, високих берегів.
5. Використовувати для плавання такі небезпечні засоби, як дошки, колоди, камери від автомобільних шин, надувні матраци та інше знаряддя, не передбачене для плавання.
6. Плавати на плавзасобах біля пляжів та інших місць, які відведені для купання.
7. Вживати спиртні напої під час купання.
8. Забруднювати воду і берег (кидати пляшки, банки, побутове сміття і т.д.), прати білизну і одяг у місцях, відведених для купання.
9. Підпливати близько до плавзасобів, які йдуть неподалік від місць купання.
10. Допускати у воді грубі ігри, які пов’язані з обмеженням руху рук і ніг.
11. Подавати помилкові сигнали небезпеки.
12. Заходити глибше, ніж до поясу, дітям, які не вміють плавати.
13. Купання дітей без супроводу дорослих.

Правила поведінки для дітей:
1. Купання дозволяється в спеціально обладнаних місцях, визначених місцевими органами виконавчої влади, під наглядом дорослих (педагогів, керівників або батьків).
2. До купання допускаються групи дітей до 10 чоловік під наглядом одного відповідального, що вміє добре плавати і знає прийоми рятування на воді.
3. Біля місця купання має бути обладнаний медичний пункт, а в разі його відсутності купання має здійснюватись під наглядом медпрацівника.
4. Місця купання обладнуються рятувальними постами з рятувальними засобами. Крім того, в місцях купання дітей ретельно перевіряється дно аварійно-рятувальними службами, про що складається акт перевірки, вимірюється температура води і повітря.
5. Діти допускаються до купання після огляду лікарем.
6. Роздягання та одягання дітей проводиться під наглядом організатора купання (одяг кожної дитини викладається у рядки окремими купами).
7. До і після купання проводиться перевірка наявності дітей, шляхом шикування їх в ряд у відповідності до своїх куп одягу.
8. Відповідальний за купання повинен: нагадати дітям правила поведінки на воді до початку купання, увійти у воду першим (до дозволеної межі), а вийти останнім.
9. При особистому купанні дітей дорослі зобов’язані постійно спостерігати за дітьми, що купаються
.

Профілактика дитячого травматизму взимку

Кожну зиму дитячий травматизм збільшується приблизно на третину. Які травми типові для цього часу року, і як їх уникнути?

Санки, лижі, ковзани – найулюбленіші розваги дітей взимку. На жаль, саме вони стають причиною багатьох травм. Тут зростає роль дорослих, які повинні навчити дитину правилам поведінки, що дозволяє уникнути небезпеки отримання травм, і посилити контроль за їх дотриманням.

В першу чергу, дорослі повинні переконатися, що санки не пошкоджені з усіма дощечками, кріплення на лижах надійно і правильно прикріплене до ніг дитини, а ковзани відповідного (не більше і не менше) розміру.

Саме дорослі повинні проконтролювати ті місця, де грають діти взимку.

Схил, який вибирається для спуску на санках чи лижах, обов’язково повинен бути далеко від дороги: зимою дорога слизька, і не завжди водій транспортного засобу зможе зупинити його в потрібний момент.

Кожна дитина повинна розуміти, що катаючись з закритими очима, можна зіткнутися з сусідом або деревом, а спуск, повернувшись спиною, знижує можливість управляти санками або лижами, своєчасно і адекватно реагувати на небезпеку. Небезпечно прив’язувати санки один до одного. Саме це є причиною того, що перевернувшись, одні санки потягнуть за собою інші. Особливо небезпечно прив’язуватися (чіплятися) на ходу до транспортних засобів.

На ковзанах найкраще кататись в спеціально обладнаних місцях чи на майданчиках. Якщо не вдається уникнути зимових ігор на замерзлих місцевих річках, озерах і ставках, то діти повинні знати основні правила поведінки на льоду.

Не можна використовувати перший лід для катання – молодий лід тонкий, неміцний і ваги людини не витримує! А в місцях замерзання гілок, дощок та інших предметів лід буває ще слабкіше. І, якщо такі місця запорошил сніг, то катається або проходить в цих місцях людина може потрапити в біду.

До небезпечним для катання і ігор відносяться місця, близькі до прорубям і промоинам, що утворюється швидкою течією річок, підземними ключами, що виходять на поверхню, спусками теплої води від промислових підприємств, рибальські лунки, місця выколки льоду та ін.

Неміцний мутний, мало прозорий і білуватий лід. Одним з найнебезпечніших місць вважається спуск на лід в смузі його примикання до суші – тут часто бувають тріщини.

Небезпечно вибігати і стрибати з берега на лід, коли невідома його міцність. Не слідуємо випробовувати міцність льоду ударами ногою, так що не дивно і провалитися. Переконатись у міцності льоду краще всього за допомогою підручних засобів (палиця та ін).

Гра в сніжки – ще одна зимова забава, яка може призвести до пошкоджень очей. При грі в сніжки потрібно берегти від таких «снарядів» обличчя. Завдання дорослих переконати дитину не кидати сніжок в упор і не цілити в голову. Поясніть дитині, що не можна кидатися сніжками з крижаною скоринкою і заледенілими шматочками снігу. Затверділі «боєприпаси» можуть вдарити не слабкіше кругляка.

Ожеледиця – досить часте атмосферне явище взимку, є причиною багатьох травм. отриманих в цей період, в тому числі серед дітей. І тут, підготувати дитину з питань безпечної для здоров’я поведінки – завдання для дорослих. Дорослі, переглядайте прогнози погоди заздалегідь і робіть заходів для забезпечення безпеки свого і своєї дитини завчасно. По-перше, правильно підберіть взуття: перевагу краще віддати взуття з ребристою підошвою, виробленої з м’якої гуми або термоеластопластів. Поясніть, особливо дівчинці-підлітку, що носіння в ожеледь взуття на підборах збільшує у кілька разів ризик отримати травму.

Навчіть дитину основним правилам поведінки на вулиці ожеледь. Під час переміщення по слизькій вулиці не треба поспішати, уникати різких рухів, постійно дивитися собі під ноги; якщо потрібно озирнутися, не варто цією робити на ходу – краще зупинитися. Ноги повинні бути злегка розслаблені і зігнуті в колінах, корпус при цьому трохи нахилений вперед. Тримати за звичкою руки в кишенях в ожеледь небезпечно: при падінні чи буде час їх вийняти і вхопитися за що-небудь.

Свій маршрут по можливості треба прокласти подалі від проїжджої частини. В той же час не бажано йти в безпосередній близькості від стін будинків, на дахах яких нерідко утворюються бурульки.

Величезну небезпеку в ожеледь представляють сходинки; але якщо вам все-таки доведеться спуститися по слизькій драбині, то ногу необхідно ставити уздовж сходинки, у разі втрати рівноваги така позиція дозволяє з’їхати вниз, настільки акуратно, наскільки це можливо в подібній ситуації в принципі.

Поясніть дитині, що увага і обережність – це головні принципи поведінки, яких слід неухильно дотримуватися в ожеледь.

Ще одна поширена зимова травма – обмороження. Ушкодження тканин під дією холоду може наступити не тільки при низьких температурах повітря, але і при температурі вище нуля, особливо в періоди сильного снігопаду, при сирій погоді, вологому одязі і порушенні нормального кровообігу (тісне взуття). Відмороженню піддаються частіше пальці ніг і рук, щоки, ніс і вуха.

Обмороження нерідко наступають непомітно, без болю, тому необхідно частіше звертати увагу на колір рум’янцю у дитини, перевіряти чутливість шкіри обличчя, постійно ворушити пальцями рук і ніг. Нормальний рум’янець – ніжно-рожевого кольору. Якщо на прогулянці ви помітили. що рум’янець у дитини нерівномірний, з яскраво-червоними або білими плямами – терміново повертайтеся додому. Наявні ознаки обмороження.

Щоб уникнути неприємних наслідків, правильно одягайте дитину для прогулянок: необхідні рукавиці-непромокашки, шарф, шапка з водовідштовхувального матеріалу на теплій підкладці, взуття, не здавлює кінцівку і не пропускає воду. Шкіру обличчя можна захистити спеціальним дитячим кремом, який не містить води.

Але взимку до списку травм додається ще і ризик «приклеїтися». Наприклад, дитина набігався, розійшовся, зняв рукавички і доторкнувся до залізної конструкції. Всі. прилип. Ще гірше, якщо малюк вирішив поекспериментувати і лизнув залізо, приміром, спинку санок. Постарайтеся дохідливо пояснити дитині, що станеться, якщо він схопитися мороз за залізяку, нагадайте, що не варто проводити експерименти.

Якщо ваша дитина займається якимись зимовими видами спорту, подбайте не тільки про його спортивному одязі, але і про захист. Наколінники, налокітники, захисту для хребта легко знайти в магазинах — вони допомагають значною мірою зменшити ймовірність отримання травм.

Взимку зростає кількість транспортних травм. Часто дитина бачить, що машина наближається, але сподівається проскочити. Машина ж просто не встигає загальмувати, оскільки на слизькій дорозі гальмівний шлях автомобілів значно більше. Перетинаючи проїжджу частину дороги. слід бути гранично уважним, і, звісно ж. правилом переходу на іншу сторону вулиці виключно пішохідним переходом ні в якому разі не нехтувати. Не дозволяйте маленьким дітям одним переходити через дорогу, пояснюйте школярам особливості зимових правил безпеки.

Шановні дорослі!

Багатьох серйозних травм можна уникнути, якщо ви будете уважно стежити за своїми дітьми і піклуватися про те, щоб їх оточення було безпечним!

 

Проба Манту у дітей

Проба Манту ( туберкуліновая проба, туберкулінодіагностика) – це метод дослідження напруженості (вираженості) імунітету до збудника туберкульозу за допомогою оцінки шкірної реакції на спеціальний препарат мікобактерій -туберкулін.

Що таке туберкулін?

Завдання туберкуліну – “позначити” в організмі присутність туберкульозної палички для того, щоб можна було оцінювати реакцію організму (якісно і кількісно) на цю “присутність”. У цьому сенсі туберкулін відмінно справляється зі своїм завданням – саме з цієї причини препарат так і не був підданий корінній переробці і ось вже більше 100 років, до сьогоднішнього дня є одним з основних засобів діагностики туберкульозу.

Туберкулін (точна назва “альттуберкулін”, АТ) Коха – це “витяжка”, лізат з мікобактерій туберкульозу, інактивованих (убитих) нагріванням. Класичний препарат, окрім самого туберкуліну, містив багато домішок – залишки поживного середовища, на якому вирощували бактерії, солі фосфатного буферного розчину, натрію хлорид, стабілізатор Твін 80 і фенол в якості консерванта. В основному препарат позбавлений від баластних домішок, проте він може утримувати їх в слідових кількостях, що може впливати на результат реакції.

Проте до кінця досі невідомий в точності механізм взаємодії туберкуліну з імунною системою. З одного боку, лізат білків (пептиди, амінокислоти) не можуть бути повноцінним антигеном. І дійсно, туберкулін не викликає утворення імунітету. Але ця точка зору не пояснює посилення, як при вакцинації, реакції при частій постановці проби – так званий “бустерний ефект” проби Манту. Так що ж таке туберкулін? Швидше за все, туберкулін можна охарактеризувати як різнорідну суміш з органічних речовин різного ступеню складності, отриманих з мікобактерій.

Що таке проба Манту?

Проба Манту – це реакція організму на введення туберкуліну. У місці введення препарату в шкіру виникає специфічне запалення (імітується туберкульозний процес), викликане інфільтрацією Т-лімфоцитами – специфічними клітинами крові, відповідальними за клітинний імунітет. Фрагменти мікобактерій як би притягують до себе лімфоцити з кровоносних судин шкіри, що пролягають поблизу. Але в гру вступають не усі Т-лімфоцити, а тільки ті, що вже повністю або частково “знайомі” зі збудником туберкульозу. Якщо організм вже “познайомився” із справжньою мікобактерією туберкульозу, то таких лімфоцитів буде більше, запалення інтенсивніше, а реакція буде “позитивною” (є інфікування туберкульозною паличкою). Природно, позитивна реакція означає, що запалення перевищує таке, що викликається самим уколом і деякий діагностичний поріг.

Вимірюючи лінійкою діаметр папули можна оцінити напруженість імунітету до туберкульозної палички. Реакція організму на туберкулін є одним з різновидів алергії (туберкулін сам по собі є алергеном). На результати проби Манту чинять вплив: імунодефіцит (реальний), хіміотерапія пухлин і гемодіаліз, а також різні порушення в методиці її проведення : транспортуванні і зберіганні туберкуліну, при застосуванні нестандартного і неякісного інструментарію, при погрішностях в техніці постановки і читання проби Манту. З урахуванням вищеперелічених чинників, в ізольованому виді, сама по собі позитивна реакція Манту не являється 100% показником інфікування туберкульозом. Для підтвердження діагнозу вимагається провести ряд інших досліджень – виключення зв’язку з вакцинацією БЦЖ, флюорографію грудної клітки, мікробіологічний посів мокроти і ряд інших. У свою чергу негативний результат не дає 100 % гарантії відсутності в організмі мікобактерії.

Навіщо потрібна проба Манту?

Вірніше так, а чи потрібна проба Манту взагалі? Із цього приводу ВООЗ відповідає ствердно – так, для країн з високою актуальністю туберкульозу (саме такими є Україна і більшість країн СНД зараз) ця проба є одним з дієвих заходів контролю інфекції. Навіть у тих країнах, де актуальність туберкульозу невелика, наприклад в США і Франції, проба Манту застосовується досить активно – для виявлення інфікованих туберкульозом в групах високого ризику.

Реакція Манту потрібна для:

  • виявлення первинно-інфікованих, тобто тих, у кого вперше виявлений факт інфікування туберкульозною паличкою;
  • виявлення інфікованих більше за один рік з гиперергічними реакціями на туберкулін;
  • інфікованих більше за один рік зі збільшенням інфільтрату на 6 мм і більше;
  • діагностика туберкульозу у осіб, які інфіковані паличкою Коха, але не проявляють, в даний момент, симптомів захворювання;
  • підтвердження діагнозу туберкульозу;
  • відбору контингентів дітей.

Протипокази до постановки проби Манту.

Слід особливо відмітити, що проба Манту є нешкідливою як для здорових дітей і підлітків, так і для дітей з різними соматичними захворюваннями. Туберкулін не містить живих мікроорганізмів, а у вживаному дозуванні 2 ТІ (0,1 мл) не впливає ні на імунну систему організму, ні на увесь організм в цілому. Постановка проби не має сенсу у дітей молодше 12 місяців, бо результат проби буде недостовірним або неточним, у зв’язку з віковими особливостями розвитку імунної системи – реакція може бути псевдонегативною. Діти молодше 6 місяців нездатні адекватно відповідати на пробу Манту.

Протипоказаннями до проведення туберкуліновой проби є:

  • шкірні захворювання
  • гострі і хронічні інфекційні і соматичні захворювання у стадії загострення (проба Манту ставиться через 1 місяць після зникнення усіх клінічних симптомів або відразу після зняття карантину)
  • алергічні стани
  • епілепсія.

Не допускається проведення проби в тих колективах, де є карантин по дитячих інфекціях. Проба Манту ставиться через 1 місяць після зникнення усіх клінічних симптомів або відразу після зняття карантину.

Проба Манту і щеплення

З огляду на те, що імунітет, який виробляється в результаті щеплень, може вплинути на результат проби Манту, її постановка не повинна проводитися в один день з якими б то не було щепленнями. Інакше збільшується ризик псевдопозитивних реакцій. В той же час, відразу після оцінки результатів проби, того ж дня або пізніше, щеплення можуть проводитися без обмежень. Якщо щеплення проводяться до постановки проби, то для виключення взаємовпливу інтервал між введенням інактивованих (убитих) вакцин, таких як проти грипу, дифтерії і правця й тому подібне, і постановкою реакції Манту повинен складати не менше 4 тижнів. Це в рівній мірі стосується і введення сироваток та імуноглобулінів. У разі проведення щеплень живими вакцинами (кір, паротит, краснуха, і тому подібне) цей інтервал бажано збільшити до 6 тижнів.

Як ставиться проба Манту?

Спеціальним туберкуліновим шприцем внутрішньошкірно (середня третина внутрішньої поверхні передпліччя) вводиться туберкулін в перерахунку 2 туберкулінові одиниці (ТО). Об’єм введеної дози складає 0,1 мл. Голка вводиться зрізом догори, на глубину достатню для того, щоб випускний отвір повністю занурився в шкіру. Для того щоб упевнитися в тому, що голка не проникла під шкіру і забезпечити саме внутрішкірне введення, голку трохи піднімають, натягуючи шкіряні покрови. Після введення туберкуліну утворюється специфічне вибухання верхнього шару шкіри.

Як доглядати за місцем уколу?

До моменту оцінки результатів не потрібно мастити місце постановки проби зеленкою, перекисом водню. Не треба заклеювати ранку лейкопластирем – під ним шкіра може пріти. Не допускайте того, щоб дитина розчісувала “гудзичок”. Пам’ятайте, що правильний догляд за місцем введення туберкуліну може вплинути на результат проби, а це не треба ні пацієнтові, ні лікареві. Після оцінки результатів, якщо утворився гнійничок або виразка, її можна обробляти як будь-яку іншу ранку, із застосуванням усіх традиційних засобів.

Як оцінюються результати?

Найголовніше в пробі Манту це не постановка, а оцінка її результатів, а ще важливіше – виведення з результату оцінки проби. Після введення туберкуліну, на 2-3 день утворюється специфічне ущільнення шкіри – так звана “папула” (інфільтрат, ущільнення). На вигляд це округла ділянка шкіри, що трохи височіє над шкірою. При легкому натисканні на неї прозорою лінійкою (або якщо натиснути і відпустити пальцем) вона повинна злегка побіліти. На відміну від простого почервоніння, на дотик (хоча це не завжди можна зловити пальцями) папула відрізняється від навколишньої шкіри своєю консистенцією – вона щільніша. З точки зору анатомії, ця папула є результатом свого роду насичення шкіри клітинами, а саме лімфоцитами, сенсибілізованими (тобто чутливими) до палички Коха. Природно, що чим більше в організмі лімфоцитів, що “знають” про мікобактерію, тим більше буде інфільтрат (папула).

Розмір папули вимірюють при достатньому освітленні прозорою (з тим, щоб був видний максимальний діаметр інфільтрату) лінійкою на 3 день (через 48-72 годин) після введення туберкуліну. Лінійка повинна розташовуватися поперечно до поздовжньої осі передпліччя. Не допускається застосовувати для виміру термометр і інші “підручні матеріали” на зразок міліметрівки і саморобних лінійок з рентгенівської плівки. Вимірюється тільки розмір ущільнення. Почервоніння навколо ущільнення не є ознакою імунітету до туберкульозу або інфікованості, проте воно реєструється). Природно, що чим більше в організмі лімфоцитів, що “знають” про мікобактерію, тим більше буде інфільтрат (папула).

Класифікація результатів проби Манту

Проба вважається:

  • негативною – при повній відсутності інфільтрату (ущільнення) або за наявності уколочної реакції (0-1 мм);
  • сумнівною – при інфільтраті (папулі) розміром 2-4 мм при тільки гіперемії (почервонінні) будь-якого розміру без інфільтрату (ущільнення);
  • позитивною – за наявності вираженого інфільтрату (папула) діаметром 5 мм і більше.

Слабо позитивними вважаються реакції з розміром інфільтрату 5-9 мм в діаметрі; середньої інтенсивності – 10-14 мм; вираженими – 15-16 мм;

  • гиперергічною (тобто занадто сильно вираженою) у дітей і підлітків вважається реакція з діаметром інфільтрату 17 мм і більше, у дорослих – 21 мм і більше, а також везикуло-некротична (тобто з утворенням гнійничків і омертвіння тканини) реакція, незалежно від розміру інфільтрату, лімфангоїт, дочірні відсівання, регіонарний лімфаденіт (збільшення лімфовузлів).

Псевдопозитивні реакції – такі реакції означають те, що пацієнт не інфікований паличкою Коха, але при цьому проба Манту показує позитивный результат. Однією з найчастіших причин такої реакції є інфікування нетуберкульозною мікобактерією. Іншими причинами можуть бути наявність у пацієнта алергічних розладів і нещодавно перенесена інфекція. Нині немає способів для достовірного диференціювання реакції на туберкульозну і нетуберкульозну мікобактерії, проте наступні факти можуть говорити на користь саме туберкульозного інфікування:

  • гіперергічна або виражена реакція;
  • довгий період, що пройшов з моменту вакцинації БЦЖ;
  • недавнє перебування в регіоні з підвищеною циркуляцією туберкульозу;
  • контакт, що мав місце, з носієм туберкульозної палички;
  • наявність в сім’ї пацієнта родичів, що хворіли або інфікованих.

“Віраж” проби Манту

“Віраж” проби Манту – зміна (збільшення) результату проби (діаметру папули) в порівнянні з торішнім результатом. Є дуже цінною діагностичною ознакою.

Критеріями віража є:

  • поява уперше позитивної реакції (папула 5 мм і більше) після раніше негативної або сумнівної;
  • посилення попередньої реакції на 6 мм і більше;
  • гіперергічна реакція (більше 17 мм) незалежно від давності вакцинації;
  • реакція більше 12 мм через 3-4 роки після вакцинації БЦЖ.

Саме віраж змушує лікаря думати про подію впродовж останнього року інфікування. Наприклад, якщо результат проби за останні три роки виглядав як 12, 12, 12, а на четвертий рік був отриманий результат 17 мм, то з великою часткою вірогідності можна говорити про інфікування, що сталося. Природно, що при цьому потрібно виключити усі впливаючі чинники – алергію до компонент туберкуліну, алергію на інші речовини, нещодавно перенесену інфекцію, факт недавньої вакцинації БЦЖ або іншою вакциною і БЦЖ або іншою вакциною і тому подібне.

“Бустерний” ефект проби Манту

“Бустерний” ефект проби Манту – ефект посилення (boost (англ.) – посилення), тобто збільшення діаметру папули при частій (частіше чим раз на рік) постановці проби. Попри те, що туберкулін не є повноцінним антигеном і не може викликати формування імунітету, ефект очевидно пов’язаний зі збільшенням чутливості лімфоцитів до туберкуліну. Бустерний ефект має і зворотну сторону – особи, інфіковані туберкульозною паличкою, з роками втрачають здатність реагувати на туберкулін і врешті-решт результат проби стає псевдонегативним. Бустерний ефект (у обох його проявах) зустрічається у підлітків і дорослих, що, мабуть, зумовлено більш високою мірою розвитком імунної системи. У дітей цей ефект виражений менше, проте постановка проби Манту частіше, ніж один раз в рік не бажана.

Позитивна проба Манту : вакцинація БЦЖ і або інфікування?

Оскільки в Україні та інших країнах СНД вакцинація є обов’язковою, необхідно уміти відрізняти позитивний результат проби Манту внаслідок поствакцинального імунітету і інфікування туберкульозом. Для того, щоб диференціювати одне від іншого, необхідно знати розмір шкірного рубця (поствакцинального знаку) після імунізації БЦЖ, час, що пройшов з моменту вакцинації або ревакцинації, результати попередніх проб і поточний розмір папули. Рубець, що залишився після вакцинації БЦЖ знаходиться на лівому плечі, на межі верхньої і середньої третини. Як правило, він має округлу форму, розміри його коливаються від 2 до 10 мм, середній розмір – 4-6 мм. Існує зв’язок між розміром рубчика і тривалістю поствакцинального імунітету. Так при розмірі рубчика 5-8 мм тривалість імунітету у більшості дітей складає 5-7 років, а при діаметрі рубця 2-4 мм – 3-4 роки. За відсутності рубця, якщо в перші 2 роки життя результат проби Манту складає 10 мм, це говорить на користь інфікування. Визначенню уперше позитивних реакцій у цих дітей і підлітків не заважає поствакцинальний імунітет, і при систематичному повторенні проби Манту легко виявити перехід негативної в позитивну реакцію (папула 5 мм і більше).

Через 1-1,5 року після вакцинації БЦЖ, реакція у більшості (близько 60%) детей буде позитивною, у інших – сумнівною або негативною. Максимальні показники імунітету, тобто максимальні розміри позитивних проб Манту реєструються через 2 роки з моменту вакцинації. Розміри папули в перші два роки життя можуть досягати 16 мм. Середні показники коливаються в межах 5-11 мм. Показник 12-16 мм реєструється у дітей з діаметром поствакцинального рубчика 6-10 мм. Проте з часом, поствакцинальний імунітет згасає і через 3-5 років після вакцинації (або ревакцинації БЦЖ) реакція Манту, з інфільтратом 12 мм вже говоритиме про інфікування. Через 6-7 років у більшості дітей (за відсутності інфікування) вже реєструватимуться сумнівні і негативні реакції. Важливою ознакою, що дозволяє провести відмінність між поствакцинальним імунітетом і інфікуванням, як причинами позитивної реакції, є наявність пігментації (коричневе забарвлення місця, де була папула) через 1-2 тижні після постановки проби Манту. Папула, яка з’являється після вакцинації, зазвичай немає чітких контурів, блідо- рожева і не залишає пігментації. Постінфекційна папула більш інтенсивно забарвлена, має чіткі контури, залишає коричневу пігментацію, яка тримається до 2 тижнів.

Проте з часом, поствакцинальний імунітет згасає і через 3-5 років після вакцинації (чи ревакцинації БЦЖ) реакція Манту, з інфільтратом 12 мм вже говоритиме про інфікування. Через 6-7 років у більшості дітей (за відсутності інфікування) вже реєструватимуться сумнівні і негативні реакції. Важливою ознакою, що дозволяє провести відмінність між поствакцинальним імунітетом і інфікуванням, як причинами позитивної реакції, є наявність пігментації (коричневе забарвлення місця, де була папула) через 1-2 тижні після постановки проби Манту. Папула, що з’являється після вакцинації, зазвичай не має чітких контурів, блідо-рожева і не залишає пігментації. Постінфекційна папула більше інтенсивно забарвлена, має чіткі контури і залишає пігментацію, що зберігається близько 2 тижнів.

При диференційній діагностиці, на користь первинного зараження туберкульозною мікобактерією говорять наступні ознаки:

  • уперше виявлений, після сумнівних і негативних реакцій, папули розміром 5 мм і більше;
  • збільшення результату в порівнянні з торішнім на 6 мм, якщо він був позитивним і викликаним вакцинацією БЦЖ;
  • стійка (упродовж 3-5 років) реакція, що зберігається, з інфільтратом мм і більше;
  • гіперергічна реакція незалежно від термінів вакцинації;
  • інфільтрат розміром більше 12 мм і більше через 3-4 роки з моменту вакцинації.

Наявність сприяючих чинників : наявність в сім’ї тих, що хворіли (чи що хворіють) на туберкульоз, поза сімейний контакт з тубінфікованими, знаходження в ендемічному регіоні, низький соціоекономічний статус, низький рівень освіти батьків. У разі підозри на інфікування дитину або підлітка негайно слід направити на консультацію до фтизіатра. Якщо ж так і не вдалося визначити, чи є позитивний результат проби наслідком вакцинації чи інфікування робиться попереднє заключення про попередній результат, і через 6 місяців проба Манту ставиться повторно.

Якщо при повторній пробі результат буде знову позитивним або збільшиться, то робиться заключення про інфікування. При зменшенні розміру папули, робиться заключення про поствакцинальну природу позитивного результату попередньої проби.

Позитивна проба Манту, що робити?

Що робити, коли проба Манту показала позитивний результат та виключені всі впливаючі фактори – вакцинація БЦЖ та іншими вакцинами, недавня інфекційна хвороба, алергічна реакція до компонентів туберкуліну. Постільки проба Манту являється важливим, але не 100 % достовірним критерієм діагностики туберкульозу, проводяться допоміжні обстеження – флюорографія грудної клітки, мікробіологічний посів мокроти, обстеження членів сімї.

Діти і підлітки з вперше виявленою інфікованістю туберкульозом мають підвищений ризик розвитку клінічно вираженого туберкульозу, вважається, що у 7 – 10 % таких дітей може розвинутись первинний туберкульоз зі всією симптоматикою. Тому такі діти підлягають спостереженню в протитуберкульозному диспансері протягом року. Протягом 3 місяців проводиться хіміопрофілактика протитуберкульозними препаратами. Після закінчення цього періоду дитина передається під спостереження дільничного педіатра як “інфікований більше одного року”.

Якщо у такої дитини через рік не виявляється ознак чутливості до туберкуліну і гіперергічної реакції, то вона спостерігається педіатром “на загальних підставах”. У таких дітей ретельно відслідковується результати щорічної проби Манту. Посилення у таких реакції на 6 мм і більше говорить про активацію інфекції.

Інфіковані більше 1 року з гіперергічної реакцією на туберкулін і збільшенням реакції на 6 мм і більше спостерігаються в тубдиспансері. Проводиться хіміопрофілактика протягом 3 місяців.

Якщо результат проби у дитини позитивний, але попередня проба проводилась не один, а два і більше років тому назад, то така дитина вважається “інфікованою з невстановленим строком давності”. Рекомендується проведення повторної проби через 6 місяців. За результатами другої проби вирішується питання про необхідність спостереження в тубдиспансері та хіміопрофілактиці.

Особливості кліщового енцефаліту в дітей

Кліщовий енцефаліт – досить серйозне захворювання, яке уражає периферичну і центральну нервові системи. Його назва пояснюється переносником інфекції – кліщем. Недуга характеризується швидким перебігом і тяжкими ускладненнями, які можуть призвести до повного паралічу і навіть летального результату. А тому так важливо вчасно дізнатися певний мінімум інформації про кліщовий енцефаліт, симптоми, лікування захворювання.

Починається він всього лише з маленького укусу. Так як переносник цього захворювання мешкає на досить широкому ареалі – на всій помірній кліматичній зоні Євразії, то поширення кліщового енцефаліту також велике.

Кліщі, які можуть переносити вірус, поділяються на два види. Перший з них може бути небезпечний тільки навесні або раннім літом, а другий – і в другій половині року. Найбільш активними кліщі стають ранньою весною, тільки прокинувшись. Згідно зі статистикою спалах захворюваності різко знижується в кінці літа.

Зараження відбувається, коли кліщ падає з гілок дерев на волосся або заповзає під одяг по ногах і, знайшовши ніжну шкіру, кусає людину. Найчастіше він вибирає зону під колінами або на згинах ліктів, в пахвовій або паховій ділянках, на шиї або грудях, а також під волоссям.

Присмоктавшись, кліщ починає активно пити кров, уприскуючи при цьому знеболювальну речовину в рану. Саме це пояснює той факт, що укуси кліщів часто залишаються довго непоміченими. Людина зазвичай звертає увагу на комаху, коли вона вже збільшилася в розмірах і набралася крові. Кліщ, що повністю наївся, може збільшитися в розмірах до 120 разів.

Крім укусу кліща, є ще кілька способів зараження цією недугою. Один з них – споживання продуктів харчування (наприклад, молока) від хворої корови або кози.

Лікарі розрізняють кілька видів кліщового енцефаліту, залежно від регіону розповсюдження – Сибірський, Далекосхідний і Західний. Вони відрізняються різницею форми і характером перебігу.

Які симптоми кліщового енцефаліту і як перебігає це захворювання?

Інкубаційний період хвороби найчастіше складає пару тижнів, але іноді може збільшуватися до місяця або скорочуватися до декількох діб.

Симптоматика:

– Різке підвищення температури тіла, ломота, головний біль, виражена слабкість і загальна інтоксикація організму. Цей період може тривати до двох тижнів.

– Відчуття слабкості в кінцівках і шийних м’язах, оніміння шиї та обличчя.

– Поява почервоніння і набряклості в ділянці грудей, шиї й обличчя, а також слизових оболонок горла та рота.

– Ломота у всьому тілі, болючі відчуття в суглобах і кінцівках.

– Порушення і сплутаність, а іноді й втрата свідомості, поява галюцинацій і марення, стан коми.

– Порушення слуху і втрата чутливості на деяких ділянках шкіри.

– Болючість деяких м’язових груп.

– Епілептичні напади

– Порушення орієнтування в часі.

– Параліч або груп м’язів, або всього тіла.

Кліщовий енцефаліт може мати стерті симптоми і виявлятися, вже розвинувшись в організмі в повну силу. Крім того, його перебіг може бути хвилеподібним – видиме полегшення може різко помінятися на кризовий стан і в лічені терміни призвести до паралічу.

Лікування кліщового енцефаліту проходить в клініці методами інтенсивної терапії.

Необхідна госпіталізація в інфекційне відділення та постійний моніторинг стану. Лікування передбачає прийом антибіотиків, а також противірусних препаратів. Якщо вас укусив кліщ – варто негайно звертатися до лікаря для введення імуноглобуліну. Він може захистити вас від інфікування, якщо після укусу пройшло не більше доби.

Специфічна профілактика кліщового енцефаліту здійснюється за допомогою інактивованих вакцин. Термінову (через 24 години від моменту введення) профілактику здійснюють за допомогою одноразового введення імуноглобуліну, що забезпечує захист до 1 місяця.

В Україні щеплення проти кліщового вірусного енцефаліту, згідно наказу МОЗ України від 03.02.2006 р. №48 “Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів”, відносяться до щеплень, що проводяться за епідемічними показами).

У разі виїзду до приведених місцевостей слід заздалегідь пройти курс щеплень проти кліщового енцефаліту, інструктаж щодо методів особистої профілактики, забезпечитись репелентами.

В Україні дозволена до використання “Вакцина клещевого энцефалита культуральная очищенная концентрированная инактивированная сухая”, виробництва Інституту поліомієліту та вірусних енцефалітів ім. М.П. Чумакова Російської Академії медичних наук. Вакцина стимулює вироблення клітинного та гуморального імунітету до вірусу кліщового енцефаліту. Після двох ін’єкцій препарату (курс вакцинації) вірус нейтралізуючі антитіла виробляються не менш, ніж у 90% щеплених.

Курс вакцинації складається з двох внутрішньом’язових ін’єкцій (дельтовидний м’яз плеча) по одній дозі (0,5 мл) з інтервалом 1-7 місяців (можливо скорочення інтервалу між щепленнями до 2-х місяців). Курс щеплень можна проводити впродовж року, але не пізніше, ніж за 2 тижні до виїзду в осередок вірусного кліщового енцефаліту (час проїзду входить в цей термін). Вакцинація повинна проводитися одним типом препарату.

Ревакцинацію проводять через рік після закінчення курсу вакцинації однократно в дозі 0,5 мл. Наступні віддалені ревакцинації проводять кожні 3 роки однократно.

З метою попередження нападу кліщів при відвідуванні місць, де можуть бути кліщі, рекомендується:

– одягатися в світлий однотонний, з довгими рукавами, щільно прилягаючий до тіла одяг, щоб було легше помітити повзаючих кліщів. Голову слід покривати головним убором;

– проводити під час прогулянки само- та взаємоогляди через кожні 2 години та ще раз вдома. Особливо ретельно потрібно обстежувати ділянки тіла, вкриті волоссям;

– звільнити від сухої трави, гілок, хмизу в радіусі 20-25 ммісце для привалів, нічного сну на природі;

– вдома одразу змінити одяг, білизну, ретельно їх оглянути, випрати та випрасувати. Не можна залишати цей одяг біля ліжка чи спати в ньому. Витрушування одягу не позбавляє від кліщів;

– якщо разом з вами на природі перебував ваш собака – його теж слід оглянути на наявність кліщів до того, як впустити до помешкання;

– використовувати для захисту від кліщів ефективні засоби, що їх відлякують. Їх наносять на відкриті частини тіла (крім обличчя) і на одяг. Після нанесення на шкіру репеленти діють від 15 хвилин до 10 годин, що залежить від температури, вологості повітря, якості засобу. Засіб, нанесений на одяг, діє довше, чим при нанесенні його на шкіру. Користуватись репелентами слід з урахуванням особливостей свого організму.

Як видалити кліща

Якщо кліщ все ж таки присмоктався, необхідно видалити його як можна швидше. При відсутності можливості отримати кваліфіковану медичну допомогу видалення кліща проводять самостійно: слід змастити його олією (не заливати, щоб не задихнувся), повільно видаляти разом з хоботком, розхитуючи кліща з боку вбік пальцями, обгорнутими марлевою серветкою, пінцетом чи петлею з нитки, яку слід закріпити між хоботком кліща та шкірою людини. Після видалення кліща місце присмоктування змастити 3 % розчином йоду, спиртом або одеколоном. Якщо хоботок залишився в ранці, його видаляють стерильною голкою. Після видалення слід ретельно вимити руки з милом.

Особи, що прибули з небезпечних з кліщового енцефаліту територій, можуть звернутись до кабінетів інфекційних захворювань лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання для лікарського контролю.

Зважаючи на вищевказане, першочергове значення в профілактиці хвороб, що передаються кліщами, є завчасне планування туристичних поїздок на території країни та за її межами, проведення специфічної профілактики, заходів особистого захисту населення від нападу кліщів.

Профілактика та перша допомога при укусах комах

Відпочивати на природі та не стикнутися з комахами майже неможливо. І для дорослих, і для малих укуси комах викликають не тільки дискомфорт, а й можуть значно погіршувати самопочуття та викликати важкі алергічні реакції . Отож, що робити, якщо дитину або Вас вкусила комаха ?

Види алергічних реакцій на укуси комах та перша допомога 

До 5% людей мають схильність до загальних реакцій на укуси комах. Організм людини може бути дуже чутливим до ядів комах, і в таких людей можуть виникати алергічні реакції, які можуть впливати на весь організм – систематичні (вони найнебезпечніші для здоров’я) або локальні – проявлятися лише у місці укусу.

Місцеві симптоми: свербіж, припухлість та почервоніння шкіри, діаметер почервоніння більше 10 см і більше.

Перша допомога: 

  • прикласти холод на місце укусу, не менш ніж на 10 хв;
  • нанести протиалергічну мазь (Феністил гель, Псилобальзам, гідрокортизонова мазь 1%);
  • дати антигістамміний препарат загальної дії відповідно віку;
  • якщо після нанесення мазі немає ніякого ефекту, доцільно використати гормональний протизапальний засіб.

Загальна, системна алергічна реакція: місцева реакція, сильний свербіж, висип по всьому тілу, набряк шкіри та слизових оболонок, утруднене дихання.

Перша допомога: 

  • прикласти холод на місце укусу, не менш ніж на 10 хв;
  • якщо вкушена кінцівка:зробити туге бинтування на 5 см вище місця укусу, потрібно контуролювати накладену пов’язку і потрібно ослабити, якщо виникає набряк кінцівки.
  • якщо укус був на голові чи шиї – придавіть місця укусу
  • дати антигістамміний препарат загальної дії відповідно віку;
  • використати гормональний препарат або звертатися за медичною допомогою

Якщо дорослого чи дитину комаха вкусила вперше, то ризик системної алергії – мінімальний, можлива місцева реакція у місці укусу. Однак вірогідність реакції зростає з кожним наступним укусом. Якщо після вжалення, наприклад, бджолою виникла тяжка алергічна реакція, варто бути дуже обережним, бо наступний укус може бути більш небезпечний.

Укус бджоли

Отож, укус бджілки є дуже хворобливим. Укус цих комах може викликати алергію частіше, ніж від інших представників даного виду. До того ж, бджоли ніколи самі не нападають, поки їх не потривожити. Саме в такому смугаста випадку комаха починає захищатися за допомогою жала. Причому жальце у цих працьовитих бджілок зазубрене, тому бідолахи не можуть витягнути їх після укусу, й відривають від нього нижню частину тільця. Саме тому бідаки швидко гинуть.

Оси ж бувають агресивнішими за бджіл, особливо, коли відчувають голод. Різниця жала оси порівняно із бджолиним є великою, адже жальце у цієї гладке. Саме тому вона може вжалити людину аж кілька разів поспіль. Окрім цього, оси навіть частіше, ніж бджоли переносять різноманітні інфекції. Це відбувається тому, що їхньою їжею є продукти харчування в смітниках, різноманітні відходи. Якщо вас чи дитину вкусила бджола чи оса – після цього на місці укусу утворюється припухлість, вона стає червоною, нерідко – багровою, завжди болісною, з’являється свербіж. Отож, необхідно акуратно видалити жало нігтем, проте не можна видавлювати його. Далі промити ранку водою або протерти її спиртом. Також необхідно прикласти до місця укусу холодний компрес або шматок льоду.

Проте, якщо людину вкусило кілька бджіл, або ще гірше – ос, тоді може з’явитися реакція на токсини. Потерпілий скаржиться на нудоту, слабкість в усьому тілі, навіть може блювати. Схожа реакція виникає, якщо людина страждає на алергію від укусу. Тоді потрібно негайно випити протиалергійні препарати, не чекати, поки постраждалому стане гірше. І якщо симптоми не минають, місце укусу розпухає, людині стає важко дихати, потрібно терміново звернутися до лікаря, можна навіть викликати екстрену медичну допомогу.

Укуси комарів – це, мабуть, найменш шкідливі ураження із всіх перелічених, проте й вони додають не меншого дискомфорту. З’являється свербіж, почервоніння. Тому варто помастити місце укусу спиртом або будь-яким іншим антисептиком, можна його намилити (часто використовують господарське мило) або ж нанести спеціальний аптечний засіб після укусу комах. Часто використовують розчин питної соди. Важливо пам’ятати: дитина не повинна розчісувати ранку, щоб туди не потрапила інфекція.

 

Як же вберегтися від неприємного комариного дзижчання і не менш набридливих укусів?

Захиститись від комарів просто:

  • користуватися фумігаторами, причому використовувати цей засіб можна й тоді, коли в кімнаті присутня дитина. Проте такий вид захисту необхідно застосовувати тоді, коли на вікні є москітна сітка, щоб повітря краще циркулювало і не зовсім корисні речовини швидко вивітрювалися;
  • під час прогулянки із дитиною не варто вдягати яскраві сукенки, бо такі кольори завжди приваблюють комарів. Також треба уникати квіткових парфумів, бо вони також звертають увагу комарів;
  • часто на вікнах вміщують москітну сітку, яка оброблена спреєм для відлякування комах;
  • від кровопивць стають у нагоді репеленти. Якщо ви боїтеся і вагаєтеся, чи вік Вашої дитини дозволяє користуватися цими кремами, гелями а чи спреями – почитайте інформацію у додатку до засобу. Саме там зазначений вік дитини, з якого цими спреями можна користуватися. Треба стежити, щоб засіб не потрапив у очі малюку. Обов’язково необхідно прослідкувати, яким чином дитина нанесла крем, або ж використати крем чи гель по призначенню самому, не залучаючи маля.
  • не варто розпилювати спреї в авто чи в транспорті.
  • кровопивці бояться запаху лаванди, чайного дерева, евкаліпту, базиліку. Тому можна змочити хусточку олійкою із цих засобів та покласти її на підвіконня;
  • коли крилаті ненажери дошкуляють вам у лісі, розведіть багаття і вкиньте у нього ялинові шишки чи гілки ялівця і побачите: комарі відступлять.

Антикомарина аптечка

Крем “Спасатель”, “Боро плюс”. У їхньому складі немає речовин, які можуть бути протипоказані немовлятам або вагітним жінкам. Зате вони містять термальну воду та мікроелементи, такі як цинк, купрум та інші, які знімають свербіж, запобігають інфікуванню і сприяють загоєнню.

Ще один цілком безпечний, але дієвий варіант – гомеопатичні креми, але фахівці попереджають: купувати їх треба не на ринку, а в аптеці, і бажано, після консультації з лікарем.

Найпоширеніші дитячі засоби від комарів та після їхніх укусів, якими користуються мами:

Ледум, Настойка Календули, Феністил, Сила бальзам, Непоседи, Некусайка, Москитол. Але не забувайте підбирати репелент тільки відповідно до віку дитини і користуйтеся ним виключно за інструкцією.

– Для грудних дітей найбезпечніший захист від комах – москітні сітки – на ліжечко, на коляску, на вікна в дитячій.

– Відмінний варіант – браслети від комарів, які виготовляються з еластичної полімерної тканини і просочуються натуральними гіпоалергенними рослинними складами, що відлякують комарів, але не містять токсичних речовин, а тому безпечним навіть для грудних дітей, вагітних і жінок, що годують. Дітям від року надягайте їх на ручку, а тим, хто молодший – вішайте на коляску, зовні, по одному з кожного боку – їх запах буде, відлякувати комах.

– У приміщенні можна використовувати фумігатори з дитячими рідинами або пластинами від комарів. Якщо дитині більше року – ставте їх на пару годин, а потім виймайте з розетки, якщо дитина старше трьох – фумігатор можна спокійно залишати і на всю ніч. А ось в кімнаті немовлят краще тримати пристрій не тримати. Години за три до відходу до сну включаєте, знищує комах, потім виключаєте. І через годину можете класти малюка спати.

– Дітям від року найкраще користуватися репелентами у формі крему, молочка, гелю або бальзаму – вони легко наносяться на шкіру, залишаючи на ній захисний шар. До того ж багато дитячих репеллентние креми і гелі (а молочко особливо) не тільки відлякують комах, але також захищають від сонця і доглядають за шкірою малюка.

– У дитини може виникнути місцева алергія на деякі репеленти, тому перш ніж використовувати якийсь новий засіб, обов’язково спробуйте його на невеликій ділянці шкіри.

– Користуючись будь-якими дитячими репелентами стежте, щоб дитина не пхала руки в рот, і не злизувала мазь з інших частин тіла.

– Не варто застосовувати репеленти в формі спреїв, оскільки у деяких дітлахів вони при вдиханні можуть викликати астматичні напади. Якщо так сталося, що інших засобів під рукою не виявилося – користуйтеся «пшикалкою» з обережністю. Розпилювати засіб здалеку, уникаючи попадання в обличчя, і краще наносити його не на шкіру, а на одяг дитини.

Відпочивайте, насолоджуйтесь літом, проте не забувайте брати із собою спреї чи гелі, які відлякують комах. Саме тоді відпочинок не зіпсує настрій, а навпаки – зарядить позитивом та енергією на увесь рік.

Що треба знати про гепатит А

Гепатит А – захворювання печінки, спричинене вірусом. На відміну від гепатитів В і С, гепатит А не провокує розвиток хронічної хвороби печінки і рідко закінчується смертю. За даними Всесвітньої організації здоров’я майже всі люди, уражені гепатитом А, повністю одужують і у них формується пожиттєвий імунітет до хвороби. Ми зібрали основні факти про гепатит А: як передається хвороба, які її симптоми, як лікують гепатит А і що робити, щоб не захворіти.

ЯК ПЕРЕДАЄТЬСЯ ГЕПАТИТ А

Гепатит А найчастіше передається фекально-оральним шляхом. Тобто ви можете заразитись гепатитом А через продукти чи воду, забруднені фекаліями інфікованої людини. Як повідомляє Всесвітня організація здоров’я, спалахи хвороби, коли інфікування відбувалось через воду, фіксуються нечасто.

В домашніх умовах гепатит А найчастіше передається через брудні руки, коли інфікована людина готує їжу для всіх членів сім’ї. Тому гепатит А часто називають хворобою брудних рук.

Вірус гепатиту А також може передаватись при тісному фізичному контакті з інфікованою людиною.

ГЕПАТИТ А: СИМПТОМИ

Симптоми гепатиту А можуть проявлятись як у легкій, так і у важкій формі. Найчастіше це:

  • підвищена температура,
  • слабкість,
  • відсутність апетиту,
  • діарея,
  • блювота,
  • неприємні відчуття в животі,
  • сеча стає темнішою,
  • пожовтіння шкіри і білків очей.

Варто зауважити, що при гепатиті А не завжди проявляються абсолютно усі симптоми, вказані вище. Наприклад, у інфікованої людини може бути абсолютно нормальна температура тіла чи звичний колір сечі.

Симптоми гепатиту А значно частіше проявляються у дорослих, аніж у дітей. Більше того, у дітей до 6 років дуже часто відсутні будь-які симптоми гепатиту А, а жовтуха розвивається лише у 10%.

У дорослих симптоми проявляються у більш складній формі, а жовтуха з’являється у 70% випадків. Важка форма хвороби і летальні наслідки найчастіше фіксуються у осіб, яким понад 65 років.

Іноді відбуваються рецидиви гепатиту А. Так, у людини, яка щойно одужала, знову з’являються симптоми хвороби. Проте після ще одного епізоду хвороби настає одужання.

Інкубаційний період гепатиту – 14–28 днів.

ГЕПАТИТ А: ХТО В ЗОНІ РИЗИКУ

За даними ВООЗ, найчастіше гепатит А з’являється у дітей раннього віку. Однак захворіти може кожен. Основні фактори ризику – це погані санітарні умови, відсутність очищеної води, прийом рекреаційних препаратів, проживання з інфікованою людиною, сексуальні контакти з людиною, у якої гостра форма гепатиту А, поїздки в райони з високою епідемічністю.

ПРОФІЛАКТИКА ГЕПАТИТУ А

Оскільки гепатит А найчастіше передається фекально-оральним шляхом, то перш за все вберегти від хвороби допоможе дотримання санітарних норм.

Гепатит А: профілактика

Профілактика гепатиту А включає:

1. правила особистої гігієни

Обов`язково мийте руки з милом перед приготуванням та вживанням їжі, а також після кожного відвідування туалету.

2. споживання кип’яченої води

Перед вживанням кип’ятіть воду впродовж 10 хвилин, а потім дайте їх відстоятися.

3. чисті фрукти і овочі

Ретельно мийте овочі та фрукти перед вживанням.

4. відмову від самолікування

Лише лікар може підтвердити діагноз гепатиту А і надати рекомендації щодо лікування.

На сьогоднішній день також існує вакцина, яка може надати додатковий захист від гепатиту А.

Дифтерія. Як уберегти себе від захворювання

Дифтерія – гостре  інфекційне захворювання з повітряно-крапельним  механізмом передачі. Збудником захворювання є дифтерійна паличка, яка виробляє екзотоксин.

Джерелом інфекції є хвора людина або носій дифтерійної палички.

Інкубаційний період – від 2 до 10 днів.

 

Захворювання має клінічні прояви:

  • Біль  в горлі;

  • Підвищення температури тіла, лихоманка (39оС);

  • Набряк слизової оболонки ротоглотки;

  • Наліт на мигдаликах, осиплість голосу;

  • Набряк шиї;

  • Збільшення лімфатичних вузлів.

 

Виділяють форми захворювання:

  • Дифтерія носа;

  •                  ротоглотки (ангіна, тонзиліт);

  •                   гортані (ларинготрахеїт);

  •               шкіри.

 

Діагностика: 

  • бактеріоскопічне дослідження – через 1-2 год. результат;

  • бактеріологічне – результат через 24-72 год. – вивчення токсигенних властивостей;

  • серологічне дослідження – аналіз крові до лікування і через 14 діб після лікування.

Діагноз: при наростанні титрів в 4 рази і більше.

 

Ускладнення:

  • блокування дихальних шляхів, тяжкість при диханні;

  • неможливість ковтати;

  • легенева інфекція – пневмонія;

  • інфекційно-токсичний шок;

  • ДВЗ–синдром (носові кровотечі, крововиливи на слизових оболонках, шкірі);

  • Міокардит – найважче ускладнення;

  • Ураження нервової системи – ураження ЧМН – парез піднебіння, осиплість голосу, неможливість ковтати, парез лицевого нерву, птоз. В’ялі паралічі. Поліневрити.

  • Ураження нирок, надниркова недостатність

 

Лікування дифтерії. Усі хворі на дифтерію підлягають обов’язковій госпіталізації до інфекційного відділення.

Головним у лікуванні є введення протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин. В залежності від тяжкості – визначають дозу. Найбільший ефект від введення ПДС  в перші три доби від початку хвороби. При необхідності вводять повторно, але повторні введення збільшують можливість виникнення алергійної реакції.

Етіотропна терапія – (не менше 7 діб) препарати пеніцилінового ряду, макроліди.

Симптоматична терапія.

Патогенетична терапія – дезінтоксикаційна.

Лікування ускладнень.

 

Профілактика

Специфічна – вакцинація дітей та дорослих. 

  • Діти:  в 2 міс. (І W), 4 міс. (ІІ W), 6 міс. (ІІІ W), 1,5 роки  RW, 6 років RW і кожні 10 років – 16 років, 26 років і т.д. Вакцина комбінована – АДП-м

  • Дорослому  вакцинацію проводять триразово, якщо в дитинстві не щеплений. Якщо щеплення були, але пройшло багато часу – необхідна одна RW, наступна через 10 років.

 

Всі щеплення безкоштовні!

 

Протипокази до вакцинації:

  • Алергічні реакції на будь-які компоненти вакцини;

  • Гостре захворювання до одужання;

  • Хіміотерапія, гормонотерапія, імунодефіцитні стани;

  • ІІІ иа ІУ стадія ВІЛ-інфекції.

 

Перед щепленням – обов’язківий  огляд сімейного лікаря (терапевта). Термометрія. При необхідності – консультація вузьких спеціалістів.

 

Після щеплення – нагляд приблизно 30 хв., може бути місцева реакція, незначне підвищення  температури тіла – це нормально. Про ці події лікар має попередити.

 

Неспецифічна профілактика. 

Ізоляція хворих. Нагляд за контактними – термометрія, огляд лікарем, однократне бак дослідження. Головне – особиста гігієна – миття рук, провітрювання приміщення, вологе прибирання з обробкою предметів загального вжитку.

Чому дітям та дорослим необхідно вакцинуватись проти дифтерії?
За повідомлення МОЗ України з початку року в країні було зафіксовано
20 випадків дифтерії, з них – 18 у жовтні місяці. Із зареєстрованих хворих – 19
дорослих.
Протягом останніх дев’яти років в Україні щорічно реєстрували
поодинокі випадки дифтерії (за винятком 2017 р.). У 2010–2018 рр. загалом
зареєстровано 56 хворих на дифтерію, з них 12 дітей та 44 дорослих. Летальних
випадків не зафіксовано.
Дифтерія – це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним
механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним
запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної
інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем,
нирок. Найчастіше захворювання проявляється утворенням щільної плівки та
набряком слизових оболонок, що блокує дихальні шляхи і часто призводить до
смерті. Токсичне ураження серцево-судинної і нервової систем та вторинні
інфекції також можуть мати летальні наслідки. Небезпечність захворювання
характеризується високою смертністю, в 50 випадках з 1000.
Інкубаційний період хвороби триває 3-10 днів. Джерелом інфекції є хвора
людина або носій Corynebacterium diphtheriae, яка виділяє токсин. Збудник
дифтерії передається повітряно-крапельним шляхом або через предмети
побуту, якими користувався хворий. Токсин блокує синтез білка в клітинах, в
результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи
несумісні з життям.
Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного
процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/чи обтурації дихальних
шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та
приєднання вторинних інфекцій. Захворювання на дифтерію може мати такі
прояви:
 біль у горлі;
 підвищена температура, лихоманка;
 набряк слизової оболонки ротоглотки;
 наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
 набряк шиї;
 збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину
чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки,
наднирники, нервова система. Унаслідок дії токсину порушується синтез білка
клітинами, що призводить до гибелі клітин.
Ускладнення від дифтерії можуть включати:
 блокування дихальних шляхів;
 інфекційно-токсичний шок;
 пошкодження серцевого м'яза (міокардит);

 ураження нервової системи;
 нефрозонефрит;
 легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
Вакцинація, як і перенесене
захворювання, вже через 1–1,5 років не гарантує захисту від інфікування та
захворювання, але у правильно щеплених недуга матиме набагато легший
перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати
як вакцинацію, так і ревакцинацію. В Україні вкрай низький рівень охоплення
щепленнями від цієї інфекції: вакциновані лише 59% дітей до року, дорослих –
52,3%.
Для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році
життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП), для
ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом.
Ці вакцини використовуються для щеплення дітей до 6 років 11 місяців 29 днів.
Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у: 2 місяці (перше
щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). У 18 місяців
проводиться ревакцинація. Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років
проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі – АДП), наступну у 16
років – анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену
(далі – АДП-М).
Щеплення дітей до 7 років з порушенням Календаря призначаються
лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразове
щеплення проти кашлюку до 6 років 11 місяців 29 днів. У разі неможливості
отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною до 6 років 11 місяців 29 днів
вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй
зазначеного віку.
Дітям, старшим 7 років, та дорослим, які раніше не були щеплені або не
мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово.
Ревакцинація дітей віком 15-18 років, які отримують щеплення поза цим
Календарем, здійснюється з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього
щеплення для профілактики дифтерії та правця.
Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які
раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою
ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього
щеплення АДП-М.
Для профілактики дифтерії у разі виникнення осередку інфекції контактні
особи залежно від їхнього вакцинального статусу підлягають негайній
імунізації:
 нещеплені особи мають одержати первинний вакцинальний комплекс
(вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком;

 особи, які підлягають ревакцинації згідно з Календарем щеплень у цьому
році, мають негайно отримати чергову ревакцинацію;
 особи, імунізовані згідно з Календарем, мають отримати додаткову дозу
АД (дифтерійного анатоксину) чи анатоксину АД-М залежно від віку,
якщо після останнього щеплення проти дифтерії минув щонайменш рік.

Профілактика корости – поради лікаря

Що таке короста?

Короста – це паразитарна заразна хвороба, збудником якої є коростяний кліщ. Кліщ паразитує тільки на шкірі людини. Цикл розвитку коростяного кліща триває 14-20 днів. Його життєвий цикл складається з двох періодів – репродуктивного (від яйця до личинки) і метаморфічного (від личинки до молодого кліща). Ходи в роговому шарі шкіри хворого на коросту прокладають запліднені самки і личинки – німфи. Личинки виходять із ходів і занурюються у вічка волосяних фолікулів та під лусочки рогового шару епідермісу. Період розвитку кліща від личинки до дорослої особини відповідає появі на шкірі хворого дрібних фолікулярних папул (вузликів), поодиноких везикул, ледве помітних ходів. У день запліднена самка перебуває в ходах у спокої, а ввечері, переважно між 18 і 21-ю годинами, прогризає нові ходи. Посилення свербіжу ввечері і вночі пояснюється добовим біоритмом життєдіяльності коростяного кліща.

Короста з вираженими симптомами розвивається в середньому через 4 тижні після потрапляння на шкіру людини хоча б однієї заплідненої самки. У разі задавненої корости на шкірі хворої людини міститься від 3 до 30 живих самок. За межами організму людини коростяний кліщ живе 3-5 діб, цим пояснюється рідкість непрямого способу зараження.

Фактори, що сприяють зараженню коростяним кліщем:

  • перебування в неналежних санітарно-гігієнічних умовах;
  • забруднені шкірні покриви;
  • посилене потовиділення;
  • хронічні хвороби астенізуючого типу: цукровий діабет, вегетосудинна дистонія, дефіцит маси тіла (гіпотрофія) або, навпаки, ожиріння, діенцефальні розлади та інші.

Механізм зараження коростою.

Основний шлях поширення хвороби – сімейно-побутовий. Це може відбутися у разі безпосереднього контакту з хворою людиною (сон в одному ліжку, статеві контакти тощо) або через речі, якими користувався хворий (постільна і натільна білизна, одяг, рушники, рукавички, іграшки, гроші тощо). Трапляються випадки зараження коростою в лазнях, душових, готелях, поїздах, на пляжах.

Чинники, що сприяють поширенню корости: утримання дітей у колективах (дошкільні дитячі заклади, інтернати, школи), міграція населення (туризм, сезонні роботи, відрядження, під час масових міграцій населення та воєнних дій), нехтування правилами особистої гігієни, несвоєчасне звернення за медичною допомогою, нераціональне самолікування, діагностичні помилки лікарів, відсутність огляду і лікування контактних осіб тощо.

Крім людської шкіри, сприятливим ґрунтом для проживання коростяних кліщів є натуральні тканини (шерсть, шовк, бавовна), дерев’яні предмети, де скупчився домашній пил; тому лікування корости супроводжується інсектицидної обробкою зручних місць проживання кліща.

Де локалізуються коростяні кліщі?

  • Складки між пальцями на руках, шкіра з боків пальців;
  • внутрішня сторона променезап’ясткових суглобів в області згину;
  • передпліччя і лікті в області розгинальних поверхонь;
  • передня частина бічних поверхонь тіла;
  • передні стінки пахвових ямок;
  • довкола сосків грудних (молочних) залоз;
  • область живота, особливо вразлива навколопупкова зона;
  • шкірні покриви гомілок, стегон, сідниць;
  • геніталії у чоловіків .

Вибір кліщами саме вищевказаних ділянок тіла пояснюється тим, що коростяні зудні воліють мешкати в місцях, де роговий шар епідермісу найбільш тонкий. Короста у дітей локалізується дещо по іншому, захоплюючи внутрішній край стопи, шкіри на підошвах ніг, сідниць і внутрішню поверхні кистей рук (долоні), область обличчя і шкіру на голові.

Що потрібно знати хворим на коросту?

  1. Короста ніколи не проходить сама по собі. Вона може тривати місяцями і роками, іноді перестаючи турбувати хворого, але рано чи пізно симптоми корости знову проявляться.
  2. Для повного виліковування хвороби, необхідно всього лише знищити зуднів і відкладені яйця, що легко досягається місцевою терапією.
  3. Загального лікування дане захворювання не вимагає.
  4. Лікування призначає лікар – дерматолог.
  5. Запущена короста з ускладненнями здатна стати причиною імпетиго, ектими, дерматиту, фолікуліту, фурункульозу, нефропатії, а також серцевого ревматизму.

Профілактика корости – сучасні рекомендації.

Масштаб і схема профілактичних заходів диктується конкретною епідеміологічною ситуацією. Всі особи, що знаходилися в осередку зараження разом з хворим на коросту, повинні проходити одночасне лікування, щоб уникнути повторної інвазії.

Крім медичних засобів, які застосовуються для нанесення на шкіру за рекомендацією лікаря, велике значення має дотримання санітарно-гігієнічного режиму, щоденне миття, заміна натільної білизни, кип’ятіння та прасування і натільної та постільної білизни, прання речей в машині при 90 градусах півтори години дозволяє убити кліщів. Верхній одяг необхідно почистити пилососом, особливо всередині, де знаходяться шви.

Ці заходи обов’язкові для всіх членів родини. Якщо один із подружжя захворів – профілактичне лікування обов’язкове і для другого.

Слідкуйте за чистотою шкіри!

Щоденно мийтесь – це перша умова профілактики корости. При появі висипів звертайтесь до лікаря.

Правила поводження з небезпечними речовинами

При виявленні небезпечних речовин і предметів (снарядів, бомб, мін то­що), а також хімічних речовин у вигляді аерозолю, пилу, в крапельно-рідинній формі з неприємним запахом необхідно:

• не доторкатися до небезпечних речовин і предметів;

• припинити доступ до виявлених небезпечних речовин і предметів;

• повідомити службу оперативного реагування району, міста, районну чи мі­ську санітарно-епідемічну службу, управління (відділ) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, відділ внутрішніх справ.

• негайно вийти за межі зони зараження (забруднення);

• при попаданні отруйних речовин на шкіру, одяг, взуття негайно видалити їх ватним тампоном, папером або іншими підручними засобами;

• після виходу із зони зараження необхідно провести часткову обробку від­критих частин тіла водою, бажано з милом, полоскання рота, гортані, носа, очей;

• відчувши ознаки ураження, негайно звернутися до лікарні.

 

Необхідні дії при виявленні боєприпасів і вибухово небезпечних предметів часів Другої світової війни та сучасності

Красива і багата земля України. Рясніє вона широколистими лісами, ставками та річками, садами. Але вона ще таїть неждану небезпеку. Шістдесят п’ять років минуло з тих пір, як закінчилася Велика Вітчизняна війна, а земля все ще не перестає воювати.
На жаль, в Україні в цілому ніколи не публікували повні статистичні дані про загибель людей (особливо дітей), які підірвалися на ржавому металі Великої Вітчизняної війни. Але факт, залишається фактом – декілька загиблих у рік – трагічна реальність. Гинуть дорослі, намагаючись здати небезпечну знахідку в пункт прийому металобрухту або при спробі розібрати пристрій з метою отримати вибухову речовину; гинуть діти, які з цікавості підкладають боєприпаси у багаття.

Доречі, знайти сьогодні “небезпечну іграшку” можна практично скрізь: в лісі, в старому окопі, на свіжозораному полі, на власному городі і навіть на вулицях міст. І якщо вибухові пристрої серійного зразка легко розпізнати за зовнішнім виглядом і діяти відповідно до ситуації, то саморобні вибухівки, що можуть з’явитися на вулицях міст і селищ визначити набагато складніше.

До вибухонебезпечних предметів відносяться:

  • вибухові речовини – хімічні з’єднання або суміші, здатні під впливом певних зовнішніх дій (нагрівання, удар, тертя, вибух іншого вибухового пристрою) до швидкого хімічного перетворення, що само розповсюджується, з виділенням великої кількості енергії і утворенням газів;
  • боєприпаси – вироби військової техніки одноразового вживання, призначені для поразки живої сили супротивника;
  • піротехнічні засоби;
  • ракети (освітлювальні, сигнальні);
  • саморобні вибухові пристрої – це пристрої, в яких застосований хоча б один елемент конструкції саморобного виготовлення.

Саме тому необхідно жорстко дотримуватись правил поведінки при виявленні таких предметів.

У разі знаходження вибухонебезпечного пристрою ЗАБОРОНЕНО:

  • наближатися до предмету;
  • пересувати його або брати в руки;
  • розряджати, кидати, ударяти по ньому;
  • розпалювати поряд багаття або кидати в нього предмет;
  • приносити предмет до дому, у табір, школу.

Під час прогулянок в лісі або в туристичному поході:

  1. Ретельно вибирайте місце для багаття. Воно повинно бути на достатній відстані від траншей і окопів, що залишилися з війни.
  2. Перед розведенням багаття в радіусі п’яти метрів перевірте ґрунт на наявність вибухонебезпечних предметів щупом (або лопатою обережно зніміть верхній шар ґрунту, перекопайте землю на глибину 40-50 см).
  3. Користуватися старими багаттями не завжди безпечно. Там можуть виявитися підкинуті військові “трофеї” або такі, що не вибухнули.
  4. У жодному випадку не підходьте до знайдених багать, що горять (особливо вночі). В цьому багатті може виявитися предмет, що може вибухнути.

При виявленні ВНП

При виявленні вибухового пристрою або підозрілої речі необхідно:

  • зберігати спокій;
  • негайно повідомити про знахідку представників пожежно-рятувальної служби та міліції за номерами телефонів 101 та 102;
  • не палити;
  • не користуватись запальничками, іншими джерелами відкритого вогню, а також предметами, що можуть його утворювати;
  • не торкатись до підозрілої речі руками або іншими речами;
  • у жодному разі не намагатися переміщувати вибуховий пристрій (підозрілий предмет) або змінювати його положення;
  • залишити місце, де виявлено підозрілий предмет, при можливості організувати охорону на безпечній відстані, як зазначено нижче.

Якщо Ваш будинок (квартира) опинилися поблизу епіцентру вибуху:

  • обережно обійдіть всі приміщення, щоб перевірити чи немає витоків води, газу, спалахів і т.п. У темряві в жодному випадку не запалюйте сірника або свічки – користуйтеся ліхтариком;
  • негайно вимкніть всі електроприлади, перекрийте газ, воду;
  • з безпечного місця зателефонуйте рідним та близьким і стисло повідомите про своє місцезнаходження, самопочуття;
  • перевірте, як йдуть справи у сусідів – їм може знадобитися допомога;
  • якщо Ви опинилися поблизу вибуху, стримайте свою цікавість і не намагайтеся наблизитись до епіцентру, щоб подивитись або допомогти рятівникам.
    Найкраще, що Ви можете зробити – залишити небезпечне місце.
  • у разі отримання повідомлення від представників влади (правоохоронних органів, аварійно-рятувальних служб) про евакуацію із будинку необхідно зберігати спокій та чітко виконувати отримані інструкції.

Правила поводження з  вибухонебезпечними  знахідками

При виявленні вибухонебезпечних та вогненебезпечних предметів категорично забороняється :

1. Торкатися снарядів, мін та інших вибухонебезпечних предметів  і засобів імітації, які не розірвалися.

Про кожен снаряд, гранату, імітаційний заряд, що не розірвався, слід доповісти  у військовий комісаріат в установленому порядку.

2. Заходити (заїжджати) на території де є снаряди, міни, бомби, запали та інші вибухонебезпечні предмети.

Ці ділянки мають бути позначені покажчиками і знаками з відповідними попереджувальними написами.

3. Проводити стрільбу різного виду патронами з навчальної і саморобної зброї.

4. Використовувати петарди без відповідної інструкції.

Необхідно бути особливо обережним в роботі з бензином, антифризом та іншими речовинами, які легко займаються чи є отруйними речовинами.

Не допускати миття рук, деталей та одягу вогненебезпечними рідинами.

У разі нещасного випадку слід обов’язково звернутися до медичної служби (за телефоном 103) або до дорослих.